Apr. 1st, 2013

dziga: (reading_is_sexy)
The-Tigers-Wife

Téa Obreht: “The Tiger's Wife
Молоду авторку (вона 1985 року народження) всіляко розхвалювали у Нью Йоркеру, де вона регулярно видає свої маленькі оповідання. «Жінка тигра»  став її першим романом і теж отримав дуже схвальну критику у багатьох західних журналах, так що я часто натрапляла на усілякі позитивні відгуки, тому вирішила й собі почиати цей роман.  
Головна героїня (вона ж і оповідачка) Наталія працює дитячим лікарем і їздить з гуманітарною місією повоєнними Балканами (конктретну країну не названо) і разом з тим  намагається вияснити обставини смерті свого дідуся, теж лікаря. У своїй подорожі вона пригадує своє дитинство, дідуся з його нескінченними історіями, які більше схожі на вигадки, аніж на правду. Зате ці нереальні історії стали єдиним спадком, який проливав світло на сімейну історію і на історію усього регіону. Так, легенди і міфи допомагають підтримувати відчуття тяглості там, де ця тяглість порушена війнами і конфліктами. Наталія не раз згадує про те чи інше село чи місцевість, які колись були «однією країною», але зараз їх розділяють кордони, проте міфи не знають кордонів і минулий досвід поколінь переходить до сучасників так само без кордонів, міцно зшитим людськими стосунками і переживаннями. Я читала цей роман ніби продовження «Мосту над Дриною» Андрича – там, де Андрич залишив свою розповідь про (міфічну) історію регіону від Середньовіччя до Першої світової, Обрехт її підхопила і продовжила від років Другої Світової аж до наших днів. Дуже непогано продовжила, як на мене.
agota
Агота Кристоф «Толстая тетрадь»
Читати Аготу Крістоф виявилося цілим літературним експіріенсом, так що я навіть і не пригадую, яка книжка справляла на мене таке враження, вона реально змінювала свідомість і впливала на чисто фізіологічні відчуття, а що я її читала, коли Т. був у відрядженні, то мої відчуття загострювалися так, що я вночі боялася залишитися наодинці, ховала кіндла у іншій кімнаті, бо мені здавалося, що з нього можуть несподівано зявитися двоє описаних в романі близнюків, і все – я пропала, бо ці двоє здатні на все.  Крістоф просто грається вашою свідомістю, мало того, що пише вона без епітетів, метафор, описів (структорно роман написаний за схемою «підмет+присудок+інколи додаток»), а ще й заплутує все так, що ви не розумієте, хто теепер до вас говорить. «Товстий зошит» написаний від імені двох близнюків, за ним іде продовження «Доказ», у якому розповідь іде уже від імені одного з білизнюків, який ніби все має зробити більш зрозумілим (та не робить), а у заключному романі трилогії «Третя брехня», уже повністю все закручується так, що зрозуміти, що було правдою, що брехнею важко, навіть коли ти розумієш, що це все по суті і є брехня, у значенні вигадка, література чистої води і нічого більше, але все таки ти розумієш, що не все так просто.  Агота знайшла цікаву тональність, щоб говорити про найжахливіші події історії 20-го століття – війну і Голокост, навіть не називаючи їх – з одного боку історію розповідають діти, вони усе бачать по-іншому, без штампів і усталених назв, а з іншого – ці діти наперед домовилися розповідати історію так, щоб вона була чистою правдою, а для них чиста правда – це відсутність почуттів і емоцій, мова позбавлена будь-якої емотивної функції.
Події розгортаються у «прикордонному містечку», ніяких назв не дається, читач сам про все здогадується – це Угорщина на кордоніз Австрією, приходять то одні то інші «завойовники-визволителі», від бомбардувань до переслідувань і арештів, спочатку одне завоювання, потім інше, і так від Другої Світовою і до наших днів.
Така історія без емоцій розхитує нерви так, що усіляки метафори і описи стають зайвими, цей простір повністю віддано читачеві, а читач його заповнює по самі вінця.
karlek
Ханне Эрставик «Любовь» - роман норвезької письменниці про відносини матері і сина. У дуже коротенькому творі авторці вдалося сконцентрувати події всього однієї ночі до такої інтенсивності, що книжку не можливо відкласти, поки не доберешся до останньої сторінки, і навіть коли дочитаєш, то книжка довго не відпускає тебе, примушує рефлектувати і не дає спокою. Два паралельні життя, закинуті у далеку північ Норвегії, два життя, які б мусили перетинатися, але все ніяк не перетнуться - мати Вібеке зациклена на собі, на «культурі», на тому, щоб бути «кул», щоб все було красиво, без ніяких дефектів, і син Юн, який просто по-дитячому хоче з кимось поговорити, розповісти про прочитане,  поділитися своїми переживаннями, просто з кимось побути, чекаючи на тортик до свого девятиріччя… Дякую  за чудову знахідку [livejournal.com profile] odvis!

Profile

dziga: (Default)
dziga

May 2014

S M T W T F S
     12 3
45678910
1112131415 1617
18192021222324
25262728293031

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 27th, 2017 10:56 pm
Powered by Dreamwidth Studios