dziga: (bw_cigar)
Ось за цим посиланням можна подивитися відео, на якому дівчина за три хвилини змогла сказати стільки важливого!
І будьте справді уважні на позначці 1:40, ця дівчинка зуміла сказати все, що стосується гендерного виховання всього за кілька секунд.

http://www.upworthy.com/watch-a-student-totally-nail-something-about-women-that-ive-been-trying-to-articulate-for-37-years-6?c=reccon1

Я не можу передати, яка я вдячна мамі, яка переривала усі намагання бабусі переконати мене, що я мушу щось робити, "бо я дівчинка"! В тому числі "мовчати", тоді коли мій брат міг кричати і добиватися свого усіма можливими способами, "бо він хлопчик".
Я, мабуть, надто чутлива, але я просто розплакалася, слухаючи цю дівчину. Гени, мабуть, ага!
dziga: (doll)
Боже, а я навіть не художник))))
Бідний Т.))))


Originally posted by [livejournal.com profile] bonpotter at почему жена-художник - горе в семье ))
qe-23NHqLkc

пи.си. может, кто-то не успевает, как и я, родить первенца в 17. не печальтесь, вы не одна такая неудачница )))
dziga: (doll)
А що мене ще дуже смішить в фб-настроях щодо ситуації навколо, що цілком адекватні люди ставлять питання типу 'можна валити'і 'можна лишитися і боротися'. От вони насправді думають, що валити - це просто сів на літак і за бугром уже все в шоколаді, всі їх чекають з широкими обіймами?
Люди, зрозумійте, вас тут ніхто не чекає, люди, які 'звалили', набагато важче працюють, ніж ви собі может уявити в страшному сні, мабуть, ібо їм апріорі тут ні батьківських хат-квартир-допомог... ніхто не заробив - опинився на вулиці - і це тільки твої проблеми! Життя просте як двері.
Так що героїв з себе робити, бо тепленько сидиш біля мами з татом це якось аж занадто легко, як для геройства. І, так, щоб не забували, людина сама вибирає собі долю, і не треба нікого звинувачувати, якщо цей вибір не такий, як ваш. У людини є ноги врешті, щоб трохи від свого грунту час від часу відриватися! І ще, я впевнена, що якби більше людей відривалося, особливо молодих, то не було б такої ж...и як зараз, бо було б до чого прагнути і з чим порівнювати.
Усе.

Пс: і ще, так, я хочу бути зараз на Майдані, хоч навряд чи хочу жити в Україні взагалі... та це вже зовсім інша історія
dziga: (cat)
Ну і ніч видалася, хай її подалі! Цілу ніч прокидалася через жахи, снився зараза Сталін, я з ним боролася, в кінці навіть наче у воду сплавила, а він собака повернувся (ну,бо ж відомо, живее всех живих)... Добре, що мала в 5 проснулася і я вже не засинала, бо всі мої спроби прокинутися і заснути були безуспішні, сон повертався знову і знову.
Я знаю, як тупо писати про свої сни, але думаю, от напишу привселюдо і забуду, бо весь ранок мені він в голові крутиться. Це все "Лабіринт Фавна", побачений на ніч, на мене, мабуть, вплинув. Ну, все, надіюся, викинула з голови.
dziga: (cat)
Є у мене улюблена передача - Скавлан називається. У ній чудовий норвежець спілкується з різними цікавими людьми. От сьогодні в нього з-поміж інших був Стінг. Але не про Стінга тут мова. Найцікавішою гостею була дівчина з Північної Кореї, ім"я дівчини Eunsun Kim.
Уявіть собі долю - коли у 1990х в Пн. Кореї був голод, помер з голоду її батько, вона і сестра не їли дуже довго, тиждень взагалі нічого в роті не мали, мати десь ходила той весь тиждень, не знайшла їжі, прийшла додому і сказала "давайте помирати разом!", та померти "is not that easy", тобто не вийшло у них померти. Тож давай вони втікати в Китай. Там їх "хороші" люди продали в рабство до одного селянина. Плата від матері була - родити йому дитину. Мати дитину родила - хлопчика. Через деякий час вони всі разом, крім хлочика, втекли від селянина. Їх схопила поліція і вони знову потрапили в Пн. Корею, де з ними поводилися "гірше ніж зі сміттям" (дівчинка не розказувала, як самеф, але в цей момент вона почала плакати)... Потім вони знову втекли, але вже в Південну Корею. Успішно. Мати працює на трьох роботах, щоб сімя вижила, дівчина мріє стати дитячим психологом, але це поки мрії, бо треба шукати роботу, щоб мамі було легше. Дівчинка розказувала, що з 9-ти років у навчальну програму входить дивитися на страту. Зазвичай страчуюють двох-трьох людей за один раз. Коли дивишся на це вперше, жахливо. Потім втягуєшся і нічого не відчуваєш, тільки страх перед державою.

Ця дівчинка написала про своє життя книжку.


images

Щоь мене заставляє думати, що Стінг їй допоможе з навчанням (вона так мило вибачалася, що не знала, хто такий Стінг, їй треба було гуглити, бо в Пн. Кореї про світ нічого не знають)
dziga: (doll)
Що за карма у нас?! Ну, хоч би раз пощастило з сусідами!
Два тижні тому до нас в дім поселилися дивні люди (це так, дуже лагідно їх називаючи, взягалі я їх обзиваю по-іншому, але тут не буду, залишу все в культурних рамках). Так ось переїхали ці люди два тижні тому, а набридли вже так, що ми самі навіть подумували міняти квартиру, та поки боремося з ними написанням усіляких скарг у відповідні установи.
У цих "дивних людей" двоє дітей - немовля і дитя років 5, плюс собака. ці нелюді, як тільки немовял починає плакати, врубають на всю гучність якийсь реп, в результаті прокидається моя мала, і від гучності починає скаженіти їхня нещасна собака. Боротися з плачем музикою страшенної сили - це щось! Дитя починає кричати все сильніше і сильніше, а гучність все збільшується і збільшується, інколи в нас аж дрижать стіни (я не перебільшую, вони насправді дрижать).
В сім"ї, мабуть, ніхто не працює, бо мама і тато постійно вдома, інколи до них ще їхні батьки приїздять.
Сигляд у сім"ї дуже характерний - гопота гопотою...
Коротше, так розбавили безробітні шведи наше мирне боснійське (з українським вкрапленням) подвір"я трударів-емігрантів.
dziga: (bw_cigar)
у доповнення до попередньої теми смерті і поховань.

Згадала, як розмовяла на цю тему зі своєю подругою (вона етнолог, так що їй моє занепокоєння дуже видалося цікавим), каже, що у мене відношення до смерті інше, у шведів воно дуже віддалене, вони ніколи не бачать мертвого тіла, серед опитаних дорослих, приблизно 60% ніколи в житті не бачили мертвого, бо у них ховають завжди у закритій труні, тобто усі, навіть найближчі родичі, коли приходять прощатися, приходять уже в церкву, тобто за місяць після смерті, вони вже змирилися, що людини нема, але самої мертвої людини не бачать і це нормально. Зате, як каже подруга, це глибша проблема, бо вони не розуміють, що це вже смерть і все, тобто у них процес оплакування і прощання так затягується, що катарсис наче і не приходить.

мда, день у мене якийсь такий...
dziga: (bw_cigar)
В Швеції мені подобається багато речей, та є одна річ, яка мене вже давно непокоїть і я не можу зрозуміти, як же таке може бути. І ця річ - поховання. Справа в тім, що тут зазвичай ховають людину десь за місяць-півтора після смерті. До того часу лежить собі людина в моргу і чекає (вірніше рідні чекають) на похрвання.
Ось цей момент очікування мене напрягає найбільше. Як можна жити, щось робити, їсти, спати, ходоити на роботу, коли ти знаєш, що через місяць на тебе чекає похорон?
Вибачте за такі роздуми зранку, але мене це непокоїть вже декілька років, мушу десь це залишити.
dziga: (bw_cigar)
Вчора у Стокгольмі виступав Шин Донг Хйук - єдина людина, якому вдлаося втекти з табору в Північній Кореї і вибратися за кордон. Я коли почитала його біографію, коси дибки стають - народився він в таборі від "ворогів народу", тобто вільного життя він не бачив і не знав, для нього поняття свободи було тим місцем, де можна більше поїсти (постійний голод означував все його буття, мати сприймалася як головний конкурент у боротьбі за їжу). У 2005 році в таборі була пожежа, завдяки їй він вибрався з табору і чудом потрапив у Південну Корею, де йому дали прихисток. У 2009 американець Блейн Хайден написав про нього книжку "Втеча з табору 14", так що його історія стала знаною на весь світ і тепер він частий гость в ббагатьої країнах. Досі лікується від депресії і каже, що нормальні людські стосунки з кимось навряд чи будуть для нього можливі, занадто багато у його досвіді "не нормального і не людського". Про політичний режим він говорить, що важко повірити, що він реальний, бо враження таке, що це все змайстроване театральне дійство, у якому мало політики, тільки вистава.
Ось таке у когось життя...
dziga: (biaritz)
У продовження вчорашньої теми про шум від сусідів: ми таки подзвонили у спеціальну службу і те стадо через двадцять хвилин розігнали.  
Ми, мабуть, дуже суворі сусіди, бо шуму-гаму просто не переносимо і з цим всіляко боремося (добре, що правила і вся система тут дозволяє з цим боротися). В цьому будинку ось таке неподобство сталося вперше учора за вже більше ніж рік нашого життя у цій квартирі. На минулому місці проживання ось такі дикі сусіди були майже усі. Коли я жила одна, я їх реально боялася (а у нас за тамтешніми правилами треба було спочатку з ними поговорити, перед тим як кудись дзвонити, а що ми були більшість дівчата, яким та поведінка заважала, то кожна з нас боялася туди підходити і вести переговори, так що ми усі страждали мовчки...), але коли переїхав до мене Т. ми з ними впоралися - трьох виселили (хоча ми не переслідували таких радикальних цілей, та коли приїхала поліція, то пяні сусіди влаштовували такий розбій, що їх виселяли на наступний же день). По-людськи мені було навіть їх шкода: як можна бути такими дурнуватими, знаючи, як важко знайти житло в Стокгольмі??? Якесь елементарне почуття поваги до своїх ближніх (і здоровий глузд) таки  мають бути присутні. 

В усій цій ситуації, є такий маленький спільний елемент, через який я, власне, вирішила написати цей пост. Абсолютно у всіх випадках виселення і конфліктів, сусідами виявлялися "нешведи" (на старій квартирі це були студенти з якихось африканських країн, учора - з Близького Сходу). Одна моя колега пише дисертацію про дискримінацію і расизм в ДДР. Доказом її основної тези, що у ДДР був расизм, є якраз ціла кипа скарг німців, що "інші" їм заважують через свій "шумний" стиль життя. Мені ж такий "доказ" видається непереконливим. Я не кажу, що у ДДР не було разизму, але чи можуть скарги на ось таку  поведінку трактуватися як "расистські"? Ось так і нас колега записала би у "расисти" (хоча тут їй було б важче, бо ми ж теж "інші"). У нашому випадку, я ні найменшого поняття не мала, хто живе в тій квартирі, де учора було паті. Побачили те стадо, тільки коли приїхала поліція (тут інші правила, можна дзвонити в поліцію без попередніх перемовин з порушниками спокою).
Так, я не поважаю таких людей, які не поважають мене. І це не має ніякого відношення до того, хто ці люди. Для мене неприпустима така поведінка, бо це ж як треба не поважати своїх сусідів, щоб влаштовувати такий балаган (у нас реально стіни тряслися)? Для того щоб відірватися є купа місць, де всі будуть раді такій поведінці, а у себе вдома хочеться відчувати спокій і затишок.  
І ще, виявилося, що учора не ми одні телефонували зі скаргою на тих сусідів, так що не лише ми такі суворі. 
dziga: (bw_cigar)
Спеціально пообіцяла собі, що не читатиму українських новин, щоб змогти спокійно працювати, але від реальності не втекти і про найголовніше розкаже жж. 
Обурена прийняттям закону проти гомосексуалізму (я навіть коли це пишу, не розумію, як таке формулювання може написати хтось, хто навчився писати...)

висловитися проти
неприйнятності законопроектів № 8711 та № 10290 можна тут:
http://www.petitions247.net/8711___10290

Почитати адекватні думки про те, яким маразмом є саме формулювання "пропаганда гомосексуалізму" можна тут
http://www.bg.ru/opinion/10696/

і тут:
http://cedos.org.ua/protestmonitor/33-reports/144-homosexuality-law

Ще трохи і прийдеться насправді притулку просити...
dziga: (bw_cigar)
Прийшла на роботу, вмикаю комп і бачу, що диска, на якому зберігаються УСІ мої доки, нема....
У мене навіть нема сил на паніку, в голові просто туман, мій дисер. який я маю здати в цьому місяці. Мама!!! Я надіюся, все знову стане на свої місця, якщо ні, то більшість інфи я зможу встановити із того, що розкидано по мейлам і інших компах (хоч це займе нереально багато часу), але є такі фрагменти і фотки, і статті, які були (чи я надіюся, ше є) лише на робочому компі((( Блін... і ще й субота,на роботі нікого, щоб хоч спробував повернути мені мій диск(
Господи, якщо він реанімується, я одразу все запишу на декілкьа флешок і на жорсткий диск. Урок засвоїла, дякую!

UPD: допомога знайшлася навіть в суботу!!! Диск знайшли) Тепер я його переписала на флешку, удома перепишу на лептоп і жорсткий диск. І взагалі буду зберігати усі зміни, де тільки можна! Дякую за підтримку!
dziga: (bw_cigar)
Сиджу і реву, думаю, що я можу особисто зробити?
Мені завжди здавалося, що все, що я можу, я роблю, розмовляю на своїй мові, не переходжу на російську, бо вважаю себе в меншості і не хочу цю меншість ще більше применшувати, вимагаю усі документи українською, пишаюся своєю мовою, саме нею буду спілкуватися зі своїми дітьми.
Учу інші мови, взагалі багато всього учу, власним досвідом показую, що можна бути україномовною і успішною.
Я розумію, що прийняття цього закону тільки підтверджує статус-кво, якщо і після 20 років незалежності стало можливим взагалі голосувати за цей закон, то насправді влада народною ніколи не була, інтереси якого народу ці споживачі народних податків представляють, залишається риторичним питанням.
Також розумію, що цей закон Яник, в принципі, може ветувати, щоб виглядати таким хорошим дядечком перед виборами.
Але мене власне зараз більше турбує навіть не закон про мови (бо на мою україномовну ситуацію він навряд чи вплине, просто узаконить те, що вже є - мою позицію україномовної меншості в Україні), а те, що ця "влада" ще навтворить, якщо вона вже стільки всього встигла натворити лише за два роки.
dziga: (bw_cigar)
Перед Євро 2012 про Україну тут почали показувати передачі.
Звісно, картина постає дуже сумна: "failed democracy", розчаровані люди, яких кинули всі без виключення політичні сили, країна з політичними в"язнями... все сумно!
У нас лише декілька каналів, тому не знаю, чи це так повсюдно, але я ще не бачила жодної реклами Євро 2012.
Чорношкірі знайомі питають, чи не небезпечно їм їхати на те Євро, бо вони начулися страхітливих історій про українську "толерантність"... Я кажу правду, що до толерантності там далеко, але у нас міліції стільки, що я впевнена, що їхати можна без страху (говорю і боюся брати на себе відповідальність за спокій (і навіть життя) цих людей).
А сьогодні в новинах показують наш парламент з бійками і чубраннями... Коли вони лишать ту мову у спокої? Зрозуміло, що ніколи, інкаше, як ця вся братія буде набирати собі бали?
dziga: (cat)
Я така зла!!! От що за народ там працює? Га?
Є у мене така традиція: переписуюся я зі своєю племіннецею справжніми паперовими листами. Дуже люблю я цей процес і з нетерпінням чекаю кожен лист, і страшенно люблю їй писати і вкладати в лист якийсь маленький сюрприз. Та наша рідна пошта це також, мабуть, любить, бо ледь не половина моїх листів приходить до неї або без подарунка, або пошматовані, одна листівка взагалі прийшла в чотири складена (а листівка летіла з Австралії і для племінниці вона була дуже довгожданною, вона всі мої листівки з подорожів особливо береже)!... от і сьогодні дитя (правда "дитяті" 21 рік))) каже, що лист прийшов з відрізаним кутком (поріз рівненькия, тобто ножницями спеціально різали, а потім скотчем заклеїли!) із написом "дійшов з пошкодженнями", зате символічний подарунок був, мабуть, на таку фігню ніхто не позарився... Думаю, що на поштарів впливає те, що адреса одержувача - гуртожиток, тобто це якось їм руки розвязує....
Ну от як так можна??? Існує ж елементарна людська норма поведінки... Мені нічого не шкода, але це наче мене шматують, і ще дитя постійно в трансі, і не виключено, що ці дяді-тьоті там ще все читають... хоча як може бути цікавим життя абсолютно незнайомої людини?
ну от виписалася і пустила в космос, може, перестану злитися і якимсь дивним робом встановиться вселенська справедливість)

пс: одразу аналогія з Швецією, тут на пошті мене не зрозуміли, коли я попросила "рекомендований лист", бо це ж дорожче, а прийде він у будь-якому разі, бо це ж "пошта", а пошта звучить гордо, принаймні для когось... я свій паспорт в Німеччину відправляла і він щасливо дійшов за три дні, я боюся подумати, що б було з ним, якби він попав до рук українських поштарів і митників...
dziga: (girls)
За цим посиланням можна підписатися проти запланованого в Росії прийняття закону, який порушує права людини. Якщо ви хоче підтримати ЛГБТ спільноту, можна це зробити, поставивши свій підпис:
http://www.allout.org/en/actions/russia_silenced

Сьогодні останній день збору підписів, як я розумію.

Осло.

Jul. 24th, 2011 10:14 pm
dziga: (candle)
Я декілька разів була в Осло.
Я відверто не любила Осло, тому що там у мене було таке враження, що в Осло нічого ніколи не відбувається, таке велике тихе село, думалося мені.
Краще б там нічого ніколи не відбувалося ніколи.
У ці дні я люблю Осло більше ніж будь-яке місто на світі.
Я люблю цих людей і я плачу з ними.
Мені вже третій день погано, дуже погано.
У такому спокійному місті не могло, не мало, не повинно було таке трапитися.
Ця трагедія ще раз показує, що екстремісти-терористи-фундаменталісти бувають не лише ісламістами.
Як би це банально не звучало, та коли дивлюся тб, то таке враження, що для багатьох це прозріння.
Ось тобі радикали-християни в дії.
І, на превеликий жаль, в Європі просто на очах росте кількість правих радикалів.
Коли дивлюся російські новини, таке враження, що в усьому винна сама Європа і її мультикультуралізм. (Орвелівська антиутопія жива, і в Росії вона чомусь жива завше більше ніж деінде).
Що кажуть про трагедію в Україні - не знаю, бо те, що знайшла в просторах нету - прості повтори з інших іноземних сайтів, без жодної аналітики.
Цього виродка, який убив 93 людини, у найгіршому для нього випадку посадять на 21 рік. No comments що називається.
...
Я люблю Осло.
dziga: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] lalavel at Страну парализовал страх
Вчера белорусская писательница Светлана Алексиевич обратилась с открытым письмом к Лукашенко.
Я не буду убирать текст под кат. Но зато буду просить прочитать до конца - Светлана Александровна формулирует то, на что у многих из нас просто не нашлось слов. И еще - сегодня я попрошу о перепосте. В том числе и своих друзей, живущих за пределами Беларуси.

Открытое письмо Светланы Алексиевич Александру Лукашенко
«Уважаемый господин Президент,
как писатель и избиратель, хочу задать Вам несколько вопросов, которые сегодня волнуют многих белорусов.
Что с нами происходит? После 19 декабря мы живем в другой стране. Открываешь утром газеты или интернет, или включаешь телевизор: аресты демонстрантов, задержания КГБ бывших кандидатов в президенты, ночная охота спецслужб за оппозиционными активистами и инакомыслящей интеллигенцией. Длинные очереди возле тюрьмы на Окрестина с передачами...
Мы вернулись в 30-е сталинские годы. Еще немного и начнутся показательные процессы. Обученная толпа будет кричать: "Распни его!", потому что он лучше нас. Бывшие соратники и друзья станут предателями, студенты будут предавать своих профессоров, а профессора будут предавать своих студентов. Учителя своих учеников.
Общество расколото. Уже нет одной Беларуси, уже две Беларуси.
Вас это не пугает?
Я была свидетелем, как в больнице плакали две матери. Две измученные жизнью деревенские женщины. У одной сын — милиционер, у другой — из оппозиции. Из одной деревни. Один писатель, когда я рассказала ему об этом, радостно закричал: "Наши хлопцы добра дали ментам! У них кровь текла!" А Ваш министр гордо докладывал: на "зачистку" ушло семь с половиной минут.
Кто заставил нас воевать друг с другом? Один радуется крови. Другой воюет с собственным народом. И армия — наготове.
Никогда не поверю... И история Вам не поверит, что на площадь вышли "бандиты, террористы и отморозки", а во главе стояли заговорщики — бывшие Ваши соперники — экс-кандидаты в президенты. Там было много моих знакомых и друзей. Я знаю, что они пошли на площадь по убеждению. Напрасно сегодня сыщики что-то ищут в их квартирах. Идеи в головах, а не в сейфах. Вы ищете доллары, а находите убежденных революционеров.
Это была площадь Отчаяния. И если устраивать суд над Площадью, то мы все должны быть уверены, что это были честные выборы. И честные цифры.
Также мы до сих пор не знаем, что на самом деле было возле Дома правительства. Был ли это штурм или провокация? Кому нужна была ЭТА картинка по телевизору?
Я никогда не была Вашей сторонницей, но и в революции тоже не верю. Даже страшусь хаоса толпы. Я за эволюционный путь. И наши люди боятся революции. Но жить по-старому уже никто не хочет. Перед выборами в обществе только начался политический диалог, а Вы тут же его жестко оборвали. Опять страну парализовал страх. Стыдно видеть по телевизору запуганные лица Ваших чиновников. И они, это моя писательская догадка, я надеюсь, думают. И народ думает. И чиновники предают своих правителей раньше всех. Находясь на вершине власти, Вы это знаете лучше меня. И пусть Вас не обманывает то, что народ пока не на улице. Народ сегодня умнее и власти и еще не очень опытной оппозиции.
Вы верите в силу, я верю — в слово. Власти и народу надо говорить друг с другом. А пока мы говорим через окошечко на Окрестина. Того, кто думает иначе, бьют дубинкой по голове. А нам бы вместе говорить, размышлять, думать. И о нашем прошлом. И о будущем.
Вы пообещали, что прикроете Интернет (странно это звучит в 21 веке!). Начали запугивать газеты. А котел нашей жизни кипит. Что там варится — никому не известно. Клапан надо открывать. Дайте людям говорить. Откройте общественную дискуссию. На телевидении должно быть много мнений, а не одно. Страх — плохой поводырь...
Будем учиться жить вместе. Пока никто этого не умеет. Но нам надо сохранить мир в нашем доме.
Вы победили... Ваша модель "белорусского социализма" сегодня работает. И многих заставила задуматься над потенциалом социализма. И нас, Ваших оппонентов, тоже. Говорю это, потому что хочу быть честной, не поддаться эмоциям борьбы. Боюсь, что в этой взаимной ненависти мы можем потерять то, что больше всех нас, — Беларусь.
Мы все помним, что сделал Ельцин в 1991 году, когда победил путч. Он выпустил всех своих политических противников из тюрьмы. И начал с ними говорить. И этим спас страну от раскола. Может, даже от гражданской войны.
В истории остаются не герои "зачисток", а те, кто мудр и великодушен.
... И как мы с вами будем встречать Рождество?

dziga: (bw_cigar)
Вчора залишила Дроттінґґатан за десять пята (якраз тоді, як виявилося, пролунав перший вибух), о 17 я вже була на з/д станції, о 17.02 пролунав другий вибух. Я нічого про це не знала.
Сьогодні спокійно виїхала гуляти, планувала бути на тій же Дроттінґґатан, як отримала смс-ку про теракти, спочатку злякалася їхати знову туди ж, учора все оминуло (хоча до самих місць вибухів я не доходила, та на Дроттінґґатан провела майже увесь день, скуповуючи подарунки усім рідним та близьким), може, не варто гратися з долею, думала собі я.
Повернулася додому, прочитала новини в неті, попоїла, заскпокоїлася і тепер думаю, що все-таки поїду, як планувала у місто, буду жити далі і робити все, що хотілося, з вдячністю Богові, що мої шляхи не перетнулися з щляхами фанатиків, які ні за що ставлять власне життя.
Цінуйте своє життя і життя своїх ближніх! Якби всі любили життя, то ніяких терактів ніколи б не було. Ось така моя наївна правда.
Оксано, якщо що я в центрі, і готова пити каву:)

Profile

dziga: (Default)
dziga

May 2014

S M T W T F S
     12 3
45678910
1112131415 1617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 23rd, 2017 07:58 pm
Powered by Dreamwidth Studios