dziga: (biaritz)
Вчора Вероніці виповнилося 13 місяців, я не можу повірити, що ми перевалили через рік!
Наше Равленя таке мімішне, як почалося це замилування з миті народження, так і продовжується, і мені цікаво, коли ця ейфорія від кожного її руху закінчиться (у Т. є версія, що це ніколи не закінчеться, і я схильна думати, що він правий:)

Взагалі мене вражає, як вона все мавпує, поведінку, рухи, жести, міміку, інтонації, все!!!
Зранку не можу почитати газету, бо дитя вимагає і собі))
papers

Добралася до моїх прикрас і тепер щодня мусить пройти кілька кіл прикрашання себе, а потім і мене. Головне, вона прекрасно розуміє, куди надягати намисто, куди браслети - от так надягне по браслету на кожну свою руку і ходить по хаті, милуєтсья)) Правда, вже порозривала деякі штуки, так що я тепер даю тільки ті, що суцільні. Інколи Вероніка прикрашає свої іграшки, особливо равлика, надягає йому на шию браслети і плескає в долоні, така краса виходить!
jewelery

Манюня знає, як називаються всі її іграшки, при чому навіть знає, як називаються зображання в книжечках, тільки ще сказати сама не все може, так коли їй кажеш "де зайчик?", вона шукає його в коробці і приносить саме зайчика, і так з усім. Декого, правда, називає, так у неї є смугастий зайчик, вона його називає "мімі", ну, і ми його вже так називаємо, тому як саме зайця вона його не ідентифікує, у неї є інший заєць для цього)

Ось з цією братією ми спимо:

toys

Мімі - той, що другий)

Внроніка чітко говорить "мама"
інколи каже "тата", але Толю частіше всього називає "мама"))
каже "на", коли щось дає
каже "ма", коли чогось немає
і "єєєєє", коли щось є))
себе називає "няня" (це скорочено від Ніка, видно)
лептоп називає "діді", бо ж там живе дідусь (а де ж дідусю ще жити:)

багато ходить, але інколи "забуває", що вміє на двох і переходить на чотири))

вже вміє вмикати телевізор, мій телефон, любить танцювати.

Улюблені іграшки - пірамідки, кубики, коробки (вона пакує чимось коробку, закриває, кричить "ма", потім відкриває і кричить "єєєє")

Любить людей, коли ми ходимо в кавярні чи ресторани, вона їсть все, що тільки бачить)) От вдома перебирає харчами, інколи мене це дістає. але я себе заспокоюю, що дитя не дурне, голодним воно не буде, захоче їсти - буде їсти. А взвгалі їсть все, що ми їмо. Особливо любить кашу молочну, спагетті і лосось.

Ще любить усю їжу в тюбику. Шкода, що так тільки фруктові пюре продають, інакше вона б зїдала усе. що туди запакують і я б була спокійна, що дитя наїлося:)

А це, я так розумію, перша любов Вероніки - Кортасар! У дівчинки гарний смак, мушу визнати))) Витягла якось собі з коробки листівок і носиться з ним, як з писаною торбою (хоч там і Кафка був з-поміж іншого мотлоху, наприклад, та вона вибрала саме Хуліо)

cortazar

Ось до такого життя ми докотилися за 13 місяців)
dziga: (doll)
Зовсім скоро Різдво, а до Різдва - нові казки! Ми з нетерпінням чекаємо на добру-добру казку про Вовчика-Колядника від Оксани Лущевської з чудовими ілюстраціями Світлани Балух! Особливо приємно буде нашій Веронічці (перша книжка присвячена і їй (з-поміж інших дітей:)
Дякую, Оксаночко!

Декілька сторінок можна погортати тут
https://issuu.com/bratske/docs/vovchyk_kolyadnyk/6?e=0

а через кілька днів можна купити в книгарнях)

Ну, все, тепер мама щось точно мусить дописати, щоб було гарною традицією присвячувати доці щось хороше:)
dziga: (kangoo_cute)
Колись я думала, що на рік малої я напишу великий пост, де поділюся усіма своїми враженнями щодо своєї нової ролі - мами. І от рік вже давно минув, а думок про цю роль якось... нема)) Ні, вони в мене були і в місяць малої, і в два, от тоді б я могла дуже-дуже багато написати, а зараз - жодних думок!

Та пост я таки напишу (бо дитя нарешті заснуло і я настільки виснажена нашим малим енерджайзером-несплюхом, що мені більше нічого не можеться, окрім як пости писати).
кому цікаво багато мамських літер під кат )
dziga: (jumping)
Сьогоді нарешті зробила замовлення з магазину фей))
Тепер не можу дочекатися, коли все прийде до нас, а ще більше не можу дочекатися, коли ми переїдемо у нову квартиру і я там все це розвішу!
До речі, подруга ходила подивитися на наш новий будинок і прислала нам купу фоток. Це, до речі, нормальна практика в Стоці - не бачити квартири до свого переїзду. Там фантастично!!! Хо ч ще ідуть будівельні роботи, облаштовують двір і все таке, але там супер-супер-супер, це вже видно! До того ж це чудовий район, до моря всього 20 хвилин!
А от що я закупила в картинках:
Один принт, який яповішу у ванну.

Bubble-Fairy-artwork-440x612

Набір листівок, який я хочу вивісити на шнурівку
Fairy-Postcard-set-1-440x399

І ще один набір я поставлю в рамки і повішу в кімнату Вероніки
Fairy-postcard-set-2-440x399
dziga: (doll)
В припадке женственности - як це знайомо))

Originally posted by [livejournal.com profile] nouralyona at Татьяна Толстая любимая )
Оригинал взят у [livejournal.com profile] tanyant в post
Женское.

Шли с Иркой по улице в Сохо. Видим - в витрине сумочка. Остановились посмотреть. Сумочка такая красноватая, рисунок - "собачий зуб", но текстура другая. Всмотрелись - рисунок выложен тончайшими пайетками, красными и светлыми, размером куда меньше спичечной головки. И цепочка темно-бронзового цвета, сдержанно поблескивает. И в сумочке - тайна.

Говорим с Иркой друг другу: "Да, это наверно 700 долларов, не меньше". Еще всмотрелись - еще больше сумочка начала нравиться. Я говорю: "Нет, Ирка, она на все 1200 потянет. Давай я зайду и посмотрю. В ней, точно, тайна". Зашла. Какой-то аюрведический красавец продавец любезен без подобострастия, но в глазах у него читается: "хрен ты на эту сумочку взойдешь". Делаю индифферентное (по Зощенко) лицо, подхожу ощупать сумочку. "Ручная работа?" - спрашиваю. Как будто в этом дело. "Ручная", - говорит.

А магазин такой - у нас этого пока не понимают, - полы дощатые, стены тоже не ах, потолок как бы в вечном ремонте, - все признаки дикой, нечеловеческой роскоши. Вытащила из сумочки ценник, все еще на что-то надеясь. Вдруг там - 500. Тогда возьму, и пусть смерть нас разлучит.

Авотхуй. 4450 долларов просили за эту сволочную сумочку. 4450! Как за подержанную машину.

Конечно, я могу вот прямо взять и заплатить эти четыре с полтиной. Могу. Где-то после полутора тысяч наступает притупление, вроде некроза кошелька. Вот триста баксов - это больно. Шестьсот - ужасно. Девятьсот - жаба душит до астмы. Полторы - это предел, это пальто от Макс Мары. А потом уже наступает скорбное бесчувствие. Две, три, - какая разница?

Да, я могу купить сумочку. Но к ней мне нужно еще будет два пальто (при том, что у меня их пять), три платья, две новых пары сапог и ну хотя бы три пары обуви, при том, что дома дюжина ненадёванных туфель, приобретенных в аналогичном припадке женственности. А к такому количеству обуви, с другой стороны, разве можно одну сумочку? - нет, минимум три сумочки потребует эта комбинация. И это только в этом сезоне. К следующему сезону дизайнеры, суки, еще что-нибудь придумают. Во что же мне это обойдется? А если принять во внимание, что те люди, на которых я могла бы надеяться произвести впечатление, либо подслеповаты, либо ничего не понимают в одежде и сумочках, либо вообще считают, что покупать надо только книжки, а остальное все никому не нужно, - если это учесть, то почему я должна разориться дотла и пойти по дорогам босая и с картонкой "помогите собрать на билет до Челябинска, украли все документы"?

Через окно витрины я глазами сказала Ирке, ждущей снаружи, что жизнь опять посмеялась над нами, обогнула нас и унеслась вперед шумящим потоком, смеясь и шелестя. Что наша юность погублена, что люди - звери, что не для меня придет весна, не для меня Дон разольется, что сердца наши разбиты навсегда и отчий дом - в дымящихся руинах. Сказала и вышла вон в ущелья Сохо с обугленными от горя глазами и незарастающей дырой в Х-хромосоме.

Шли с Иркой сгорбившись, поддерживая друг друга. Прохожие смотрели сочувственно и расступались.
dziga: (jumping)
Квитки в Стокгольм куплено! За тиждень буду стокгольмити)
Звісно, їду по сравам, але матиму час і на друзів, і на каву, і на прогулягки містом! (і на шоппінг матиму час;) юху)))
dziga: (doll)
Сьогодні на ранкову передачу, яку я люблю дивитися, приходила чарівна жінка - їй 101 рік і вона веде активне блогерське життя!
Вона так зворушливо розповідала, що ми маємо цінувати навіть гарячу воду з крана, бо вона ще памятає часи, коли такого не було (дивно, і чому це я такі часи памятаю? Мені теж 101?)
Виглядає блогерка на 60-70 (моїх бабусь), ніяк не більше. Коли у неї запитали, чому вона найпопулярніша серед старших блогерів, вона відповіла, мабуть, тому, що вона сама пише, а не диктує комусь)
А секретом такої здорової старості називає повну ігнорацію старості, тобто вести себе треба так, наче старості просто немає:)
Доброго всім і здорового ранку!
ось, до речі, сама блогерка:
Dagny_Carlsson_100-300x206
а ось її блог:
http://blogg.1177.se/hundraaringen/
dziga: (biaritz)
Знаєте такий чудовий фільм "Hasards ou coïncidences" (Випадок чи збіги) Клода Лелюша (один з моїх улюблених фільмів, до речі), так от в житті я так люблю усілякі "випадковості", бо через такі збіги з тобою промовляє наче щось більше і ти розумієш, що не все так просто у цьому житті)
Отже, уявіть, у нашу глушину приїхала працювати дівчинка, з якою ми колись були разом у літній школі в Австрії! Тепер дівчатам є з ким виходити на каву:)
dziga: (me_flying)
Лептоп запрацював, фотографії є, так що можу нарешті розказати про Барселону!
Ясно, що ви всі багато про неї чули і багато бачили, тому я не буду повторювати усе, що і без мене відомо (і про що може розповісти всезнаючий гугл), поділюся просто нашим досвідом.

По-перше, це була особлива подорож для нас, бо вона була з Веронікою, так що це вносило свої корективи і впливало на абсолютно все, бо світ тепер крутиться виключно навколо неї. Мушу сказати, що доця поводилася чудово, їй все подобалося, мабуть, не останню роль в цьому зіграли її батьки, які створили максимум комфорту для свого Равлика (ну, як же себе не похвалити?:)

Про житло Квартиру ми знімали через AIRbnb. Пошуком квартири ми зайнялися надто пізно (за місяць до поїздки), тому вибрати квартиру в Старому Місті, або десь біля моря вже не вдалося, через цю ж причину не вдалося знайти житло в Сіджетсі, куди ми хотіли поїхати на кілька днів з Барселони, так що незакриті гештальти ще лишилися і ми обовязково повернемося в Каталонію ще! Та не все так сумно, бо квартиру ми таки знайшли біля Сагради, у дуже гарному районі, поряд багато кавярень, магазинів, не так багато туристів, як в Старому Місті, зате багато місцевих, які вносили свій колорит у наше життя. Місцеві - безкінечно милі люди, які, здається, поклоняються дітям, так що наша Вероніка була завжди в центрі уваги, а їй це дуже подобається!
Ми знімали двокімнатну квартиру, щоб мати можливість не заважати доці, поки вона спала. В кухні було все начиння, з посудомийною машииною включно (нарешті спробували каву з нескафе-машини, нам сподобалося, але собі я б таку не купувала, і далі продовжую мріяти про справжню машину, як у барах). Принагідно додам, що господарі квартири нам дуже сподобалися, були дуже пунктуальними і відповідали швидко на всі запитання. Один міннус квартири - це шум з вулиці, він був просто постійним, та прочитавши багато коментарів до багатьох квартир на сайті, я зрозуміла, що це барселонська карма, там шумно завжди!
Якби їхали в Барсу вдруге, то брали би квартиру на Барселонетті (район біля моря) або щось в районі вул. Де Грасіа, та в жодному випадку не в Старому Місті (як нам до того мріялося), бо там просто перманентний вулик. Якщо ви ще не зараєстровані на AIRbnb, але хочете це зробити, волайте! Я дам код, за яким ви отримаєте 25 баксів знижки (ну, і я на наступну подорож стільки ж отримаю).

Про пересування В Барсі чудове метро, можна сміливо купувати тархету Т10, яка надає можливість десяти поїздок і коштує 10 Євро (один квиток коштує 2 Євро, так що картка Т10 вигідніша). Якщо ви думаєте подорожувати виключно на метро всі дні, то краще купити картки на 2, 3 чи 5 днів, та нам вистачило і Т10, бо ми дуже багато їздили на таксі. Таксі для подорожуючих з масіками - це найкращий варіант, бо треба добиратися швидко, поки дитя в гарному настрої, не втомилося і не хоче спати. Благо, таксі не занадто дороге (порівняно з Швецією), тому пересуватися було легко і "не за всі гроші".

а тепер про красу і чисто субєктивне з картинками )
dziga: (me_flying)
Рік тому я тут описувала один наш звичний день - останню п"ятницю червня 2012 року. А сьогодні я ділюся нашою останньою п"ятницею червня 2013 року. За рік змінилося багато - тоді був Стокгольм, наразі - шведська провінція, тоді Веронічці було 5 місяців і жила вона в мами в животику, а зараз їй вже 7 місяців поза животиком:)
Тоді я навіть уявити не могла, як будуть виглядати наші будні утрьох, в моменти паніки, страшенно боялася, що "все пропало", життя зупиниться і не буде на те ради. Та як показує практика, життя продовжується, і дуже непогано продовжується!
Кому цікаві деталі, запрошую під кат, де на вас чекає багато фотографій і трошки рефлексій на тему "життя після")
Read more... )

Ось таке життя новоспечених батьків. Я навіть уявити собі не могла, що все не так складно, як здавалося спочатку. Скажу відверто, що дивлячись на сім"ї з дітьми, я думала, що діти - це нереально важко, а виявилося, що це на відсотків 90 легше, ніж мені здавалося (я не кажу, що це супер-легко, але легше, ніж було в уяві, це точно).
Плюс, ми досить своєрідна сімя, у якої нема ні бабусь ні дідусів, ні нянь, навіть найближчі друзі зараз лишилися за 400 км від нас, та тим не менше, усе не так складно (особливо, коли час коліків проходить і батьки а пріорі звикли багато працювати:)
dziga: (doll)
Підлітком я просто голову втрачала від Піта Сампраса
Сьогодні Т. почав зайняття з теніса.
Якимись завивистими шляхами моя любов до тенісиста таки реалізувалася.
Треба добре подумати, про кого я ще мріяла, щоб знати, на що чекати)))
dziga: (biaritz)
За тутешнє літо Швеції можна пробачити безкінечну зиму. З настанням тепла ми почали ближче пізнавати світ навколо нас, так що тепер на власні очі можемо переконатися, яка ж вона насправді "шведська глибинка". А що ми тепер живемо у Смоланді, то свої мандри розпочали саме з цієї шведської землі. Земля ця, якщо відверто, не дуже приязна до своїх жителів, грунт тут настільки бідний, що саме у Смоланді у роки великого голоду в другій половині 19-го століття постраждало найбільше людей. У 1880х майже четверта чатина шведів у пошуках кращого життя емігрували в США. У Смоланді про це пам"ятають, у багатьох містечках можна знайти пам"ятники чи пам"ятні знаки, присвячені тим подіям. Роман "Емігранти" нобелівського лавреата Вільгельма Муберга саме про ці сторінки шведської історії (до речі, якщо ви не читали роман, то дуже рекомендую хоча б подивитися 3-серійний фільм, відзнятий за романом).

У Смоланді, як і у всій Швеції, дуже багато озер, на берегах яких розкинуті маленькі червоні будиночки, у які приїздять відпочивати улітку, у них є своя назва - sommarstuga. Ці маленькі червоні цятки на горизонті стали символом Швеції, без яких неможливо уявити шведський ландшафт і шведське життя взагалі.
У Смоланді є три великі міста - Йончопінг, Векше, Кальмар. Я вам згодом покажу їх усіх, але спочатку я покажу вам природу, тому що саме природа є тим, для чого сюди приїздять не тільки шведи, але і закордонні туристи.
Отже, вітаю вас у Смоланді - справжній Швеції, як рекламують себе самі ж смоландці:)
картинки )

Далі буде.... Не перемикайтеся)
dziga: (doll)
Навіть будучи заміжньою (а мені важко пригадати себе поза цим статусом, все-таки 12 років - це щось:) я так солідаризую з цією дівчинкою) Я люблю бути одна, це такий дзен, як каже Т., я досягла найвищої сходинки в розвитку, бо можу винести свою власну компанію легко і довго:) Але ж це компанія мене коханої, як же її не винести?:) я так само, як ця дівчина, люблю поїсти в ресторані одна з гордо піднятою головою (хоча зараз я так розумію, що такий обід з собою мені світить у кращому випадку через декілька років (ну, або коли кудись у відрядження махну)... добре бути одній, коли знаєш, що вдома є такі два сонечка, з якими так добре і яких так сильно любиш!

А ще так - треба мріяти і реалізовувати свої мрії! І ніхто за тебе не прийде і їх не реалізує, так що дівчаток треба вчити бути сильними і рішучими, бо ніякі "волшебники на голубом самолете" не прилетять, щоб ці мрії втілювати в життя.

Якось такі думки нижнім постом навіяно.

Originally posted by [livejournal.com profile] almaznaya at Мне в этом году тридцать, я не замужем и детей у меня пока тоже нет.

Мне в этом году тридцать, я не замужем и детей у меня пока тоже нет.

В глазах европейской общественности, я обычная девочка (ну разве что русская, это всегда подозрительно). Но на моей исторической родине я (и такие, как я, потому что я, конечно, далеко не единственная тридцатилетняя русская, живущая заграницей без детей и мужа) - антисоциальный элемент, который одним своим существованием насмехается надо всем, во что свято верит родной ему социум.

В России к тридцати лучше иметь штамп о разводе, чем не иметь никакого. Это не хорошо и не плохо, это просто есть, такая социально-экономическая реальность, как и в других развивающихся странах, там, Бразилии или Китае. Каждый раз, когда я говорю с кем-то из знакомых, кто живет в Питере или Москве, их - самое позднее - второй вопрос, вышла ли я, наконец, замуж. В первом они уточняют, где я сейчас живу, чтобы обозначить контекст второго вопроса. Выйти замуж ради того, чтобы выйти замуж, никогда не было моим стремлением. У меня была возможность это сделать, и не раз, и связать свою жизнь с очень неплохими людьми, некоторые из которых мне до сих пор очень дороги (и мы дружим). Тогда я этого не сделала, потому что, как мне казалось в двадцать и как я точно знаю сейчас, для счастья в отношениях недостаточно любить друг друга и хотеть создать семью. Надо еще похожим образом смотреть на ключевые жизненные моменты, и вот моменты мы видели по-разному. Поэтому я уехала из России, дорогие мне люди остались и теперь все счастливы, каждый по-своему.

Я говорю, нет, не вышла. На меня сочувственно смотрят. Как будто я чем-то тяжело и бесперспективно болею. У меня есть бойфренд, мы вместе три года, - обычно говорю на этом месте я и тут же ругаю себя за это: во-первых, про бойфренда никто не спрашивал, во-вторых, это звучит, как будто я оправдываюсь. Тут обычно все удивляются, потому что это не первая информация, которую я сообщаю о себе. А, - с облегчением выдыхает общественность. - А почему он на тебе не женится?

Read more... )

:)

dziga: (biaritz)
Поки я відходжу ві д наших мандрів, продублюю тут сьогоднійшній мій статус в ФБ, щоб ви не думали, що я зовсім кудись пропала!

"В Україні все відцвітає, а тут все тільки починає цвісти! Застати дві весни в одному році - це щастя! Вчора успішно дісталися домів, дорога була відносно легкою, зате не обійшлося без втрат - наша манюня зламала мій мобільний, так що я зараз обмежена в спілкуванні, і це дуже нелегко. Минулі два тижні були дуже насиченими - родинні святкування, моя конференція, Толіка виставка, дуже довгі мандри Вернамо-Копенгаген-Відень-Київ
-Рівне-Київ-Відень-Копенгаген-Вернамо, і все з шестимісячною дитиною - це напівгероїчний екпіріенс, та ми почуваємося справжніми героями, які заслужили на справжній відпочинок! Відпочинок починається! Ура!"

скучила за жж, так що іду читати, як ви тут без мене:)
dziga: (reading)
Так як сьогодні саме цей день, то я вас усіх вітаю, адже жж - це дуже читаюча спільнота!

В честь цього дня можна читати якось по-особливому, віддаючи свою любов книжці, притискаючи її тісніше до себе, наприклад) Чим я наразі і займуся!
Насолоди всім в читанні (і не тільки)!
dziga: (biaritz)
У нас з самісінького ранку ллє, як з відра, на вулицю не хочеться і носа висовувати, зате спати хочеться страшенно, але стан у мене якийсь такий, що і не поспиш... На тлі усього цього сиджу і серджуся на всіх і на все, аж потім виходжу на балкон - а запах дощу такий рідний і такий чудовий, що примушує на усе подивитися по-іншому!

Ось це і є мій улюблений запах - запах дощу. А ще люблю запах скошеного поля, але до нього ще дочекатися треба.

А які у вас найулюбленіші запахи? а?
dziga: (jumping)
Погуляти на весіллі! От!
Тільки шкода, що ніхто в осяжному майбутньому наче не планує(
dziga: (biaritz)
У мене тепер нове захоплення - посуд!
мабуть, наш переїзд на мене так вплинув, що я вся в "гніздуванні" - то облаштовувала кімнати, а тепер подумалося, що хочу новий посуд і так щоб був не просто з Ікеї (бо вже набрид за роки нашого кочівного життя), а такий, щоб з душею, історією, з теплом і затишком!

Ось перші здобутки )

До речі, нам для манюні подарували красиву порцеляну - таку мімімі (один чайний сервіз з Піппі чого вартий! може, ще якось його покажу:)
dziga: (biaritz)
Життя без соціальних мереж і (майже) без інтернету закінчилося! Ура!!! Прийшов час підбивати підсумки експерименту. Отже:
Про такий експеримент я думала давно, вирішила, що найкраще буде його втілити під час декретної відпустки, так що чекала такої нагоди довгенько, а коли вже дочекалася, то експериментувати, якщо чесно, вже перехотілося, але Т. якраз читав книжку Нікласа Карра про згубний вплив інтернету, плюс в Швеції велечезна проблема – ADHD (якщо коротко, то це синдром нестачі уваги, кому цікаво можете почитати у вікі більш детально, але тут я тільки зауважу, що щороку від нього медикаментозно лікується все більше і більше людей, при чому дуже багато дітей, інтернет – це не єдиний порушний уваги, звісно, але він є одним з найсильніших, і якщо щось і заважає мені особисто концентруватися, то це саме нет (плюс Веронічка:)
Щоб зробити довгу пісню короткою, я просто хотіла подивитися, як це – жити без інтернету, чи він насправді такий згубний, чи я без нього почну якісно по-іншому жити, а ще я подумала, що якщо я поживу без інтернету, то в результаті я більше зрозумію, для чого саме в моєму житті він найбільше потрібний, що він приносить у моє життя, в чому допомагає, і чому заважає.
Повністю від інтернету я не могла відмовитися, так що перевіряла пошту два рази на тиждень, тобто в інтернет за три тижні я заходила шість разів (плюс раз заходила в ВК, бо хотілося подивитися другий сезон The Hour). До того ж, я щодня заходила в скайп, бо спілкування за татом – це святе, він би не витримав моїх дослідів, так що я не могла собі дозволити залишитися без цього спілкування (так що експеримент був не чистим, та зрештою вдалим).
Підсумки:
Мушу сказати, що ніяких ломок у мене не було. В перші три дні я думала, що б я зараз могла написати в жж, але потім і ці думки зникли і єдиною думкою було – що ж там пишуть мої френди? У той час як я сумувала за жж-стрічкою, я зовсім не помітила своєї відсутності в ФБ. Навіть їхні повідомлення в пошті про те, що мене чекає багато «notifications», проходили повз мене, не торкаючись моєї цікавості. На десятий день мені аж приснилася моя жж-стрічка! Так що, друзі, продовжуйте писати, я вас і уві сні бачу!
Найпозитивніше моя відсутність в неті вплинула на мій гаманець! Так як я більшість покупок роблю в інтернеті, то відмова від інтернету автоматично стала відмовою від покупок, так що я зробила свій маленький внесок у боротьбу проти консюмеризму. Щоправда, цей внесок дуже сумнівний, бо одразу ж після мого повернення, я вже встигла купити усе, від чого відмовлялася у попередні три тижні (та все ж я тішу себе думкою, що якби я купувала все саме в той момент, коли хотілося, то накупила б всього більше, так що в результаті я все-таки виграла).
Вивільнений від інтернету час я, звісно, витрачала на іншу діяльність. В результаті, я більше читала художньої літератури (з кіндла і на папері, бо в онлайн бібліотеки входити собі не дозволяла, щоб відкритий браузер не спокушав відкрити інші веб-сайти). Це, я гадаю, єдиний повністю позитивний результат експерименту, бо в усьому іншому, я навіть не можу сказати в чому я виграла від своєї відмови від інтернету, яка для мене виявилася по суті відмовою від спілкування. Уже на другому тижні я була впевнена, що вся ця задумка дурня, але ж треба було закінчити експеперимент, але добре, що я тоді не закінчила, бо відчуття легкості і вивільненої голови настало тільки на  третьому тижні, це якраз те, на що я надіялася, і це відчуття прийшло! Воно чудове і варте того, щоб повторювати такі періоди абстиненції, але все ж я б ніколи не відмовилася від інтернету, жж, ФБ, і їм подібних, це 100%, бо з ними краще ніж без них, як і будь-який інструмент їх можна застосовувати по-різному, так що головне не зловживати - що в принципі, було ясно і без експериментів:)
Щастя примножується, якщо ним можна ділитися. Інтернет (особливо жж)  – чудовий канал, щоб ділитися (і добрим і поганим), так що свідомо залишати себе без такого каналу я не збираюся.
Я сподіваюся, що цей експеремент навчив мене більше тримати контроль над своїми діями, довів, що я можу концентруватися і не відволікатися на інтернет, жити в одному моменті і повністю поринати у одну діяльність без відволікання уваги на інше. Надіюся, що це стане кроком до slow social life movement (на кшталт того, як є slow food, slow fashion), де навіть соціальними мережами можна насолоджуватися не похабцем, а повільно, смакуючи написання кожного поста, кожного комента, якими б довгими вони не були!
Так що з поверненням мене!!!
 

32!

Mar. 8th, 2013 07:17 am
dziga: (jumping)
ДН - час підбивати якись підсумки, але я чи то надто втомлена, чи то надто щаслива, тому що всі мої підсумки зводяться до одного слова - ДЯКУЮ!  Дякую за все і за всіх.
Ця пісня Земфири один до одного відображає мій настрій. От її я собі і дарую!

http://www.youtube.com/watch?v=ytmESI_j5-U

Profile

dziga: (Default)
dziga

May 2014

S M T W T F S
     12 3
45678910
1112131415 1617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 23rd, 2017 07:56 pm
Powered by Dreamwidth Studios