dziga: (reading_is_sexy)
Саме 40 років тому світ побачив роман Еріки Джонг "Страх літати"!
Зараз я трохи по-іншому дивлюся на нього, ніж тоді коли прочитала його вперше
У мене є запитання до Ісідори, навіщо їй було боротися за місце в системі, проти якої вона боролася? Навіщо тра...ся направо і наліво, щоб самоствердитися? Це єдиний шлях пізнатися свою сексуальність?
Та не дивлячись на ці запитання, я вітаю себе з 40-річчям цього роману! Досі вважаю, що всі жінки мають його читати! Вона розхитує стереотипи, у тому чисслі психоаналітичні стереотипи про жінок і особливо про природу їхньої творчості, а це дуже потрібне діло))
З Днем народження тебе, "Страх літати"!
dziga: (biaritz)
Отже, як же все-таки бути жінкою у наш буремний час?
Чому називатися феміністкою стало ледь не лайкою, а якщо хтось і каже, що вона феміністка, то обовязково так, знаєте, з сарказмом, або принаймні з іронією?
Чи може феміністка наймати працівників, які виконають хатню роботу? Чи може вона наймати няню врешті-решт?
Чи може феміністка носити бюстгалтер, голити зону бікіні, носити стрінги?
Чи треба боротися за свою фігуру? Стежити за модою?
Для чого потрібно народжувати дітей?
Для чого не потрібно народжувати дітей?
Треба одружуватися? Не треба одружуватися?
Варто робити аборт? Не варто? Як про це говорити?
Як же бути жінкою врешті-решт?

caitlinmoran

Якщо у вас коли-небудь виникали такі запитання, то ця книжка для вас! Якщо ви хочете провести кілька вечорів, заливаючись від сміху, то ця книжка теж для вас!
Якщо ж ви згідні, що роль жінки давати, давати, давати....піклуватися, піклуватися, піклуватися, мовчати, мовчати, мовчати... і при цьому всім цим насолоджуватися, бо так вас природа зробила, то ця книжка точно не для вас і навіть не читайте далі цей пост, не витрачайте всій дорогоцінний час.

Моран пропонує "п"яту" хвилю фемінізму - "ха-ха"- фемінізм:
If there is to be a fifth wave of feminism, I would hope that the main thing that distinguishes it from all that came before is that women counter the awkwardness, disconnect and bullshit of being a modern woman not by shouting at it, internalizing it or squabbling about it - but by simply pointing at it, and going "HA!", instead.

Щоб дати відчути на смак її стиль даю кілька цитат:

A male feminist is one of the most glorious end-products of evolution.

або:

So, here is a quick way of working out if you are a feminist:
a) Do you have a vagina? and
b) Do you want to be in charge of it?


Ну, і вся книжка в такому стилі. Просто не модливо залишатися після неї не-феміністкою!

Читати Моран було наче спілкуватися з подругами, от кожна з моїх дорогоцінних дівчат могла б написати цю книжку, але, мабуть, не так смішно, тому вся слава дісталася Моран, а не моїм прекрасним розумницям.
Інколи я відкриваю книжку на будь-якій сторінці і просто заходжуся сміхом. Це такий empowerment я вам скажу, коли розумієш, що від ситуацій, які вводять тебе в ступор, можна так сміятися.
Я ще ніколи не читала такого ясного і смішного тексту про все, що стосується тільки жінки - від місячних, білизни, депіляцій, до пологів, материнства і абортів включно. Чесність і відвертість гарні компаньйони у письмі, і у читанні теж!

Цього року вона так часто була в Швеції на усіляких шоу, що я просто не могла її пропустити, і я рада, що не пропустила, вона таки чудова!
SpirosPolitis_CaitlinMoran_021
dziga: (reading_is_sexy)
Щось в цьому році я дуже мало писала, що я читаю, рік уже завершується, тож почну наздолужувати і напишу, що прочитала нещодавно.

отже мої враження від прочитаного )
dziga: (reading_is_sexy)
З тих пір, як я почала читати шведською, я також почала з нетерпінням чекати оголошення переможців Премії Августа (того самого - Стріндберга), чекаю майже так само, як і оголошення нобелівки з літератури.

І щойно нарешті стали відомі переможці 2013 року!!!

Отже, з художньої літератури премія дісталася Лєні Андерссон за роман "Самочинство - роман про кохання" (Egenmäktigt förfarande – en roman om kärlek, Lena Andersson, Natur & Kultur)
Кажуть, в ньому дуже мова красива, одна насолода читати (ну, побачимо!)

З нон-фікшн відзначили "Експедиція. Моя історія кохання" Беї Усми (Expeditionen. Min kärlekshistoria, (illustrerad utgåva), Bea Uusma, Norstedts) Книжка про знамениту експедицію Андре на Північний полюс (яка відбулася в 1897 році на повітряній кулі).

І з дитячої літератури приз дістався Еллені Карлссон та Еві Ліндстрьом за книжку "Шнурівка, пташка і я" (Snöret, fågeln och jag, Ellen Karlsson och Eva Lindström, Hippo Bokförlag)
Книжка про дружбу і вміння залишатися собою (гарні вміння, варті того, щоб їх плекати в підростаючому поколінні, правда?)

Переможці отримають 100 тисяч крон і нескінченні години інтерв"ю і зйомок.

Ну що ж, книжки куплено! Буде чим зайнятися довгими зимовими вечорами.

Додам, що в минулому році були нагороджені дуже цікаві книжки, то ж якщо хтось цікавиться, то я дуже рекомендую (я знаю, тут є люди, які читають шведською, інакше я б не писала): за художній твір було нагороджеджено Йорана Розенберга за твір "Коротка зупинка на шляху з Аушвітца" ("Ett kort uppehåll på vägen från Auschwitz", Göran Rosenberg). Роман, в якому автор поєднує розповідь про свого батька, який рятується з Аушвітца, та історію власного дитинства в Сьодертельє - робітничому (і мігрантському) передмісті Стокгольма.

За нон-фікшн приз минулого року отримала Інгрід Карлберг (Ingrid Carlberg) за біографію Рауля Валленберга (шведського дипломата, який, як ви знаєте, рятував євреїв Будапешта і якого росіяни заарештували і більше ніколи не випустили з гулагу). Біографія називається "Ось кімната, вона чекає на тебе: розповіді про Рауля Валленберга" ("Det står ett rum här och väntar på dig ..." : berättelsen om Raoul Wallenberg).
dziga: (bw_cigar)
У зв'язку з вчорашнім нобелем, подумалося, наскільки шведи все-таки молодці! У них перекладають стільки літератури, що нам в Україні тільки мріяти про це можна. З українського сегменту фб я зрозуміла, що навіть ті люди, які професійно (!!!) займаються літературою, вперше почули ім'я лавреатки і не знали, як його написати, як його вимовляють. І не дивно, у нас її не перекладали, звідки людям про якусь Манро чути... А в Швеції перекладені всі її книжки, при чому не тому, що нобель, а тому що це ім'я в світовій літературі вже давно і перекладають шведи її одразу, як видається нова книга, і так років 30 під ряд. Так само шведи перекладають усе біль-менш вартісне з усього світу. Так, завдяки шведським перекладам я відкрила для себе румунську літературу, наприклад, і я вже мовчу про письменників з Африки, чи Кореї, наприклад, які для мене були великою білою плямою в моїй мапі світу.
А ще у них дуже якісна літературна критика! От насправді, можна нічого не читат крім культурного додатку головгих національних газет, і людина буде знати про все, що відбувається в літературі глобально. А скільки у них літературних журналів!!!! З новинками з усього світу, переклади яких виходять ледь не синхронно з власне оригіналами.
А ще вражає взаємоповага і загальна повага до роботи іншого! От чесно такого срачу (вибачте), як в Україні з приводу якогось автора чи перекладу тут я ніколи не спостерігала. Це теж навіяно фб, де вже кілька днів спостерігаю, як знущаються над Кідруком. Я Кідрука не читала, але якщо книжку видали, то вона ж мусила пройти якийсь професійний відбір чи що, щоб відповідати якимось стандартам. При чому, в усьому срачі я так і не зрозуміла, про що книжка, в чому її проблема, єдине, що я почула - це великий бугага...
От такі якись думки з приводу.
А щоб закінчити про Швецію і на позитиві - в Швеції на вихідні проходитиме світовий чемпіонат з гри 'камень, ножници, бумага' (от не знаю відповідника українською). Шведи ж цю гру називають: sten, sax, påse, себто камінь, ножиці і торба). Ось такий позитив..
dziga: (reading_is_sexy)
якщо вже якась літературна середа вийшла, то нехай тут повісять (а то як тільки зайду на амазон, забуваю, що ж я хотіла купити:)

http://www.cicero.de/bilder/die-beste-belletristik-fuer-den-herbst
dziga: (reading_is_sexy)
Завтра все стане ясно!
Цікаво, що існують букмекерівські контори, де можна робити ставки на нобелівських лавреатів. І що саме цікаве, що часто гравці в цих конторах вгадують точніше того, хто виграє нобеля, ніж літературні критики.
В цьому році серед улюбленців, на які роблять найбільші ставки це кенієць Ngugi wa Thiongo - йому належить першість і серед гравців і серед багатьох критиків, до речі. Далі ідуть Асія Джебар (Assia Djebar), Еліс Манро (Alice Munro), Харукі Муракамі, Йун Фоссе (Jon Fosse), Джойс Керол Уотс, Свєтлана Алєксієвіч, Петер Надас.

А на кого ставите ви?
Я от думаю, що кенієць виграє. Нещодавно він приїздив у Стокгольм, до нього було дуже багато уваги, я так зрозуміла. що він пише так, як любить нобелівський комітет (хоча я ще нічого з нього не читала, але планую, ага)
dziga: (reading_is_sexy)
Нове число 10TAL (журнал, до речі, мені дуже до смаку, про сучасну,- в основному шведську,- літературу, у нас би сказали "журнал про 2000-ників") присвячено темі тіла в літературі. У звязку з цим багато про батьківство, материнство, вагітність. І от я собі згадую, де я читала про досвід вагітності і щось нічого крім Гретковської і Гавальди на пам"ять не приходить. З української літератури щось взагалі нічого не пригадую.
Ще у мене назріло питання - порадьте якусь книжку. де б материнство і взагалі відносини "мама-діти" були щасливі і райдужні, а то скрізь вони якось надто травматичні (чи то я щось не те читаю?)
20131004_083508
dziga: (biaritz)
Переклався тут мені коротенький текст шведського письменника Маґнуса Хедлунда, який дуже влчно описує до болі знайомий мені "діагноз".

читати )

От не хочеться бути такою "зрілою" (і не в писанині справа).

Якщо у когось є зауваги до перекладу, то прошу дуже діліться!
dziga: (reading_is_sexy)
Aprilhäxan

"Квітнева відьма" навідоміший роман Майгуль Аксельссон, за який вона отримала премію Августа у 1997 році. Як на мене, то її інші романи цікавіші і динамічніші, але критики чомусь вирізняються саме "Квітневу відьму".
За що я люблю Аксельссон, так це за те, що вона дуже гарно вміє зобразити усю заплутаність відносин "дочки-матері". Так і в цьому романі основна драма - це трикутник "дочки-матері-сестри". Часто цей трикутник переростає у ще складніші геометричні конфігурації, оскільки зображена сімя - це не біологічна родина, а особлива сімя, де усі три дочки всиновлені (чи правильно удочерені?) Втім, у матері є своя таємниця - рідна дочка, яка народилася з вадами і живе у лікарні. Та у цієї дочки є особливий дар - впливати на життя адаптованих дочок (от саме вона і є "квітнева відьма"). Що сильніше - гени чи виховання? Чи завжди все таємне стає явним? Чому так важко виплутатися з сітки стереотипів, навіть коли ти змінюєш родину, дім, місто?
Особливо цікаво було читати особисто мені, так як географія подій - Смоланд, так що я "навпомацки" впізнавала наші ландшафти і дізнавалася, як же живе люд у маленьких містечках нашого типу.
Знаю, що роман перекладений російською, так що можна рекомендувати до прочитання.
dziga: (reading_is_sexy)
1000348079

Сьогодні дочитала книгу спогадів дружини Антуана де Сент-Екзюпері. Звісно, ще до того як читати, я чула відгуки, що Екзюпері в цій книжці постає м"яко кажучи не з найкращого боку, але щоб аж настільки, я якось не очікувала. Моментами я навіть хотіла відкласти книжку і не читати до кінця, бо так мені боляче було за дружину і я постійно питала себе "Для чого? Коли вона перестане вестися на всі його маніпуляції і кине його під всі сто чортів?!"
А він як красиво нею маніпулював! Тільки вона хоче рятуватися від постійних принижень, від його життя з черговими пасіями, від того, що він соромиться на людях зявлятися зі своєю дружиною, себто нею, як тільки вона збереться кидати його, як він то хворий, то писати без неї не може, то жити без неї не може, а потім одразу ж кидає її напризволяще, не дивлячись на війну, хвороби і реальну небезпеку для неї.

Правильно вона пише, що для неї їхнє кохання було хворобою, від якої не лікуються. Дуже добре, що вона була досить релігійною, щоб у всіх своїх муках знаходити якесь провидіння.

Та книжка насправді дуже цікава. Мушу закінчувати, бо малявка намагається тут теж друкувати)
dziga: (bw_cigar)
День почався з поезії, це має бути гарний день

Urban Andersson
Dikt
Vissa dagar envisas
de mörka änglarna
med att ställa sig mitt i rummet

De kan inte flyga
och de är ogenomskinliga
som svart marmor

Jag säger aldrig någonting

Men tänker:
Den som är nära dig är nära
elden

och väntar tålmodigt
tills de börjar blekna
och slutligen försvinner


Урбан Андерссон
Вірш

Бувають дні коли
темні янголи
на зло усім з’являються
посеред моєї кімнати

Вони не вміють літати
і вони непрозорі
наче чорний мармур

Я нічого не кажу
тоді
тільки думаю:
Те що близьке тобі
близьке вогню

І терпляче чекаю
доки вони почнуть бліднути
і врешті зникнтуть


_DSC0875
dziga: (biaritz)
З великим задоволенням прочитала статтю Ушакіна "Разложение тотальности: объектализация позднего социализма в постсоветских биохрониках", ділюся нею ще тут, раптом хтось ще любить 20-ті (Дзигу Вєртова, Шкловського і ко), а також хоче подумати про їхній вплив на сучасність, у даному разі на пострадянське документальне кіно:
http://gefter.ru/archive/9253

Але цей пост трошки не про те.
Головне, що це читання нагадало мені про просто прекрасну п"єсу шведського славіста Ларса Клеберга "Зорепад", в якій він "зустрів" моїх улюблених персонажів - у першій частині Ейзенштейна і Брехта, у третій - Ейзенштейна і Бахтіна, а посередині, в другій частині, автор помістив феєричний опис-псевдостенограму засідання якоїсь офіційної високопоставленої комісії СРСР, яка насправді відбулася у 1935 році, на якому дискутували з приводу китайского актора Мей Ланьфана. Участниками засідання стали Станіславський і Немирович-Данченко, Мейерхольд, Эйзенштейн, Третьяков, той же Брехт, шведський режисер Альф Шеберг, а також якись партійці, звісно. Вся п"єса по суті - це зіткнення різних ідеологій і світоглядів, за яким дуже цікаво стежити. Не знаю, чи можна знайти російський переклад в неті, але якщо колись трапиться, то для любителів усіх вищеназваних "персонажів" дуже рекомендую.
dziga: (doll)
Одним з планів на рік, які я собі у новорічну ніч напланувала, було вчити по одній поезії в тиждень. Спочатку я ще так-сяк план виконувала, а потім припинила, та згодом знову повернулася, але вже до дитячої поезії, і воно пішло!!!
Я навіть сама до кожної нашої іграшки віршики попридумувала і різні віршовані ігри для Веронічки (ось де мої творчі сили були потрібні!)
Нещодавно чудова [livejournal.com profile] roksi82 виклала свою дитячу поезію в жж, і вона нам дуже припала до душі, тепер "чайки" наше "все", вони нам навіть "Черепаху-аху" замінили (я думаю, мами тут в курсі про чудодійну силу черепахи:)
Щоб не одні ми від Оксаниної поезії кайфували, викладаю її вірші у себе під катом

Read more... )
dziga: (reading_is_sexy)
Маріо Варгас Льйоса "Тетушка Хулия и Писака"
llosa

Чудова сатира на масову культуру і "любовні" романи. Таке враження, що автор дражнить свого читатача і запрошує до гри, якщо не читати цей роман як таку собі сатиричну гру, то він видасться занадто пласким і нецікавим, та коли включаєшся в запропонований автором настрій, стає весело і ти чекаєш, що далі викине цей "писака". Сюжетно роман про закоханість молодого журналіста у свою старшу тітоньку, звідси - обурення родини, втеча з країни, повернення, і все це на тлі роботи починаючого журналіста і його оточення, в якому перуанський "писака" безкінечно видумує радіо-пєски (сучасні серіали), а потім ці всі видумки так його заплутують, що усі ці дони-хуани-педро-санчітоси заступають собою реальність. "Легке чтиво на літо", я б так окреслила цей роман двома словами.

Ірен Немировськи "Вино самотності"
Іren_Nemirovski__Vino_samotnostі

Це автобіографічний роман авторки, у якому вона змальовує долю своєї родини. На прикладі однієї сімї можна простежити за життям епохи - заможня єврейська родина живе у Києві, через революцію в Росії втікає до Парижа (вся ця подорож через Фінляндію і Швецію, до речі, і описана в романі). Складні стосунки в родині (особливо стосунки між мамою і дочкою), пошуки себе дівчинкою-підлітком, перші закоханості, перші розчарування, стають цікавою канвою для написання більшої історії. Мені дуже сподобалося.
dziga: (reading_is_sexy)
На днях прочитала цю книжку, і, як часто від Забужко, в голові вирують змішані відчуття. З одного боку - місцями дуже сподобалося, з іншого - викликало багато запитань і навіть такої хорошої злості. Проте з усіх боків - хотілося читати й читати, а це найкращий комплімент для книжки. Про ляпи а ля "Томас Вулф" уже писали-преписали (і в стрічці друзів в тому числі), тому я просто поділюся особистісними думками.
Я от думаю, коли закінчиться ось ця віра серед багатьох представниців нашої "інтелігенції" (і Забужк в тому числі) у якусь трансцендентну, вроджену, з генами передану, "інтелігентність" (в якій, до речі, Забужко відмовляє бідак Неборака з Андруховичом). Як на мене, така віра і є породження радянщини. У європейській традиції - інтелектуал - вільна пташка, не залежна від генів, а от "інтелігент" - то вже, виходить, зовсім інша пташка і у очах самих же інтелігентів. Тут пригадую чудову етнологічну розвідку Елеонори Нарвселіус про пост-радянську інтелігенцію Львова, у якій дослідниця показала, що в наративах інтелектуалів поняття "інтелігент" і "інтелектуал" якраз так і різняться у вірі в "вродженість" і "самостійність та заслуженість", при чому молоде покоління все більше схиляється до окреслення себе "інтелектуалами", щоб позбутися цього "радянського" флеру. Але зараз не про те, зараз про книжку Забужко.
Вона закінчує ессе про Соломію Павличко і для мене це ессе справило найглибше враження, взагалі люблю її читати, а після Забужко мені подумалося "як же шкода, що у мене немає своєї Соломії", тої хто йде попереду і показує шлях...

А ще подумалося, з ким же приходиться спілкуватися Забужко, якщо усі для неї здаються якимось зашореним непрохідним лісом невігласів? Так і хочеться їй сказати: "Пані Овсано, ваш читач розумніший, ніж ви про нього думаєте. Щось таки нам теж доводилося читати і навіть про щось думати, правда!" Не все так погано:)
dziga: (biaritz)
В Україні я не дивилася тб і по-снобськи любила цим хизуватися (чого ж там, правда є правда). В Німечинні я зрозуміла, що ТБ можна дивитися і цього не соромитися, бо тб від тб таки відрізняється. От і шведське тб мене дуже тішить. Звісно, в першу чергу завдяки тб я слухаю шведську, та плюс до того я спостерігаю за тим, чим живе ця країна. Спочатку я дуже дивувалася, ЯК ведуться дебати в рікстазі, це просто інша (відмінна від української, звісно, бо ж порівнюю я завжди з Україною, як же ж без цього,) культура дебатів - чітки думки, чітки програми, я реально бачу різницю в тому, про що говорять різні партії (і ЯК говорять! усі думки гарно проартикульовані, аргументація вибудувана на вищому рівні), та, ок, це ж політики, професіонали, вони вже навчилися говорити, але от коли показують "простих" людей, "з вулиці", і я чую, наскільки вони вправно вміють донести свою думку, то ось це вже насправді дивує, бо ж в Україні такий "вокс популі" сіма знаєте яким буває... Раніше я не розуміла, в чому секрет, та з роками прийшло розуміння - тут дуже сильна шкільна освіта (що б   там не говорили, не вірте нікому), особливо гарна підготовка в гуманітарних науках, шведи, закінчуючи школу, без проблем розмовляють англійською (спочатку дуже дивує, що УСІ - від офіціанта до водія автобусу розмовляють англійською краще ніж у нас деякі учителі англійської (до речі тб тут відіграє свою роль - усі передаі і фільми ідуть виключно на мові-оригіналу з обовязковими шведськими субтитрами), не кажучи вже про свою рідну, на якій вони вміють гарно висловлювати все, що думають, бо безкінечно пишуть усіляки "твори" (відголоски цієї системи перейшли і у підготовку іноземців, ми з самого нульового рівня вже мусили писати аргументовані "статті" на різноманітні теми) (здавалося б, це так природно розмовляти нормально рідною, та українці знають, що це не так вже і природно, як може здатися, варто послухати не тільки "вокс популі", самі знаєте)... та цей пост про тб, так от вміють вони мене порадувати!
Вчора цілком випадково (а тб для мене завдли випадкове, бо програм передач ніяких ніколи не дивлюся) натрапила на цікавезну передачу про Рушді (звісно я знала про фатву, читала його твори, всіляко поважала і т.п.), але я уявлення не мала, через ЩО йому прийшлося пройти. Також нічого не знала про те, що японського перекладача "Satan's verses" (Віршів Сатани?) убили, а також намагалися убити норвезького видавця за те, що видав цю книгу. Тепер я страшенно хочу прочитати автобіграфічний роман Рушді "Джозеф Антон", до якого, впевнена, скоро дійдуть руки.
І ось таких от "перлів" тб підкидає постійно, це тільки приклад з вчорашнього дня. Звісно, зараз можна усе знайти в неті, але я б такого ніколи навмисне не шукала, тут вся штука - у випадку!
dziga: (reading)
Так як сьогодні саме цей день, то я вас усіх вітаю, адже жж - це дуже читаюча спільнота!

В честь цього дня можна читати якось по-особливому, віддаючи свою любов книжці, притискаючи її тісніше до себе, наприклад) Чим я наразі і займуся!
Насолоди всім в читанні (і не тільки)!
dziga: (biaritz)
Проект з прочитання "У пошуках втраченого часу" розвивається, перший роман "У напрямку Свана" прочино.
Принагдіно скажу, що читаю у російському перекладі Любімова, мені подобається, так що другий роман буду читати теж у його перекладі.
Читається чудово! Хочеться повернутися у дитинство, хочеться в Париж, хочеться запаху трав і гліду (до речі, до мене вперше дійшло, що боярышник це глід, якого тут на кожному кроці насаджено, і у якого тут така колюча назва Hagtornssläktet).

В той час, як головний герой копається в своїх спогадах і враженнях, моя пам"ять видає свої спогади, виходить захоплююча гра із самокопання і самопізнання. А фрагменти з обмеженням проявів батьківської любові наводять на практичні думки - ніколи не обмежувати себе, що ми успішно й робимо)

glid

Profile

dziga: (Default)
dziga

May 2014

S M T W T F S
     12 3
45678910
1112131415 1617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 23rd, 2017 07:50 pm
Powered by Dreamwidth Studios