dziga: (bw_cigar)
Вчора подивилися цей абсолютно фантастичний фільм.
Фільм, який торкається теми пам"яті про диктатуру Салазара в Португалії. Тут зіштовхуються історії трьох поколінь - і жертв, і злочинців, і свідків. Важкий історичний досвід закутаний в мереживо з почуттів, сподівань і загадкових збігів.
Особливо насторожує актуальність у ці буремні для україни часи.
На моглилі одного з героїв вигравіювано напис: "If dictatorship is a fate, revolution is a duty". Важко не погодитися, але з іншого боку я дуже добре памятаю відомий вислів Орвелла: “One does not establish a dictatorship in order to safeguard a revolution; one makes the revolution in order to establish the dictatorship.”
Втім, як завжди є шанс на позитивні зміни.
Диктатуру в Португалії все ж було повалено.
dziga: (me_flying)
Наразі тема черепів така модна, що я от цілий ранок розглядаю різні варіації цього самого черепа.
Портрет Далі з композицією тіл (Tableau vivant) у формі черепа у виконанні геніального Філіппа Халсмана, як на мене, найкраще втілення цього артефакту в мистецтві.
Dali_women_skull
Композиція називається "In Voluptas Mors" (себто смерть від надміру чуттєвості, яка переходить у пустку (це моя вільна інтерпретація:)


А ось і сам геній від фотографії. Мені було дуже цікаво почитати його біографію на вікі. Мало того, що він, виявляється, родився в Ризі, так ще й звинувачувався у вбивстві свого батька, там була якась дуже заплутана ситуація, і на його захист виступили Айнштайн, Фройд, і Томас Манн.
Philippe_Halsman_self
dziga: (reading_is_sexy)
В Барселоні ми купили декілька книжкових смаколиків, в більшості дитячих)
І от восени у мене нарешті дійшли руки до най-найсмічнішого - це книги Франсуази Барб-Галь "Як говорити з дітьми про мистецтво"

20131009_171342

У ній авторка розповідає, як простими словами говорити про складні (здавалося б) речі - як навчити дитину любити мистецтво і як навчити дитину бачити. Те, що нам, дорослим, здається головним у мистецтві, заради чого ми ідемо дивитися на той чи інший твір, зовсім неважливе дітям і це потрібно одразу зрозуміти. У дітей нема того багажу "експертного" знання, для них абсолютно все одно, чи перед ними Джоконда чи колобок в книжці з казками, для дітей головне те, що відбувається тут і тепер, і як на мене, це найкращий час навчитися БАЧИТИ.

тож як цьому навчити )

А ось це ще один смаколик авторки, книга чудова, така ж як і описана вище.
20131009_171308

Я б з радістю почитала ще такі книги про архітектуру, наприклад. Прсто чудова ідея!
Я рідко з таким захватом пишу про якусь книжку, але ось ці книжки повністю заслуговують на захват і читання!


пс: ми з Веронікою почали ходити по музеям у дуже ніжному віці (з місяців 3), і от я з нетерпінням чекаю, коли вона сама зможе вибирати, біля чого варто зупинятися:)
dziga: (reading)
Так як сьогодні саме цей день, то я вас усіх вітаю, адже жж - це дуже читаюча спільнота!

В честь цього дня можна читати якось по-особливому, віддаючи свою любов книжці, притискаючи її тісніше до себе, наприклад) Чим я наразі і займуся!
Насолоди всім в читанні (і не тільки)!
dziga: (bw_cigar)
Вчора подивилися цей чудовий фільм.  Ревіли обоє, бо здавалося, що світ закінчився... Як ще можна дивитися на історію, яка сконцетрувала у житті однієї дитини усі лиха нашого світу? І головне вся історія при цьому така красива і сповнена такої любові і тепла до цього світу і до цієї окремої дитини. 
До речі головну роль зіграла пятирічна малявочк Quvenzhané Wallis поняття не маю як це правильно вимовити, так що так і залишаю), зіграла просто геніально, фільм можна дивитися тільки через неї.
Цей фільм ще раз нагадав, що у руках дорослих стільки сили і відповідальності перед цією малечою, тому хочеться бути сильнішою і кращою, від нас надто багато залежить... 
dziga: (me_flying)
Є у мене в Стокгольмі три найулюбленіші музеї: Фотографіска, Модерна та Вальдемарсудде. У них ми стараємося регулярно ходити, хоча я абсолютний профан у мистецтві і усе сприймаю на рівні "подобається - не подобається", навіть коли виходжу з музею, памятаю декілька імен (в основному ті, які вже чула десь до походу в музей), усе ж інше зберігається у моїй памяті у формі вражень, але не знань. Тому про наш візит у Модерну я буду розповідати в категоріях вражень, і аж ніяк не оперуючи розумними аналітичними категоріями.
moderna

більше картинок ніж тексту )


Побільше всім мистецтва, друзі! Як казав старий Пікассо "Мистецтво змиває з душі порох буденщини", і з цим не можна не погодитися)
dziga: (biaritz)
Наше знайомство з фільмами Паоло Соррентіно продовжується.
Почали ми з "This Must Be the Place", про який я вже писала ось тут і який нас зачарував своїми сценами і музикою, де кожна деталь виважена до найменшої дрібниці. Нещодавно ми переглянули два його старіші фільми "Наслідки кохання" (Le conseguenze dell'amore, 2004) і "Друг сім"ї" (L'amico di famiglia, 2006).

читати про враження далі )
dziga: (biaritz)
Den brysomme mannen (2006) Зайва людина
Реж Йєнс Ліен (Ісландія, Норвегія)

І знову скандинави тішать! все-таки, якщо вже тут хтось щось почуває, то почуває на повну, без золотої середини соціал-демократії
Отже, уявіть собі ідеальний світ, такий чистенький, прилизаний, усі тобі посміхаються, усі їздять на екологічних машинах, усі такі френдлі, і еко-френдлі і х’юман-френдлі. Тут не буває ніяких ексцесів, ну, так, рай на землі, якщо хочете. Але знаходяться в цьому раю люди (їх одиниці), які відчувають, що щось таки не так, життя таке прісне, ніякого смаку, вип’єш кави – наче вода, переспиш з одним-другим…десятим – ніякої різниці, усі на один манер, всіх бентежить лише новий ремонт у квартирі, ну, може нова машина, але нікого не зачіпає, хто поряд з тобою, наче всі органи відчуттів атрофовані, що вже казати про більш тонкі матерії людських почуттів. Звісно, такі люди, які здогадуються, що щось не так, зайві у такому суспільстві. Що з ними робити? Що їм залишається робити? Ну, чому ви не можете бути щасливими, от всі можуть, а ви ні? – запитує одна дама нашого зайвого героя. А і справді, чому?
Чому знаходяться мамонти, яких тягне у просту кухню, без алюмінієво-пластикового начиння, там де пахнуть пироги, там де все розкидано, і так, знаєте, по-домашньому розкидано, там де на вулиці чути сміх дітей, і десь далеко-далеко звучить справжня жива музика.
Знаєте, у нас з режисером, видно, однакові сприйняття сучасності, бо для мене цей символ сучасності – це сучасна кухня і веремія цих вічних ремонтів. Як на мене, це головний симптом, що з людьми щось не так…Розумієте, уже така рідкість побачити просту домашню кухню! Тепер у нас не кухні, а лаунжі в аеропорту. Такий собі кухонний лаунж для всіх і ні для кого конкретно. Я скоро започну рух «за визволення домашніх кухонь з лаунжевого гніту». Та це так, ліричний відступ.
А фільм чудовий! Дивіться!
Навіть на ютюбі є повна версія.
dziga: (biaritz)
Колись натрапила на цікаву програму Ролекс Ментор і протеже , суть якої полягає в тому, що цілий рік знаменита людина, справжній професіонал у своїй справі, працює з початківцем, навчає його, ділиться досвідом, просто спілкується (програма спонсорує таку співпрацю у сфері танцю, візуального мистецтва, літератури, театрального мистецтва, кіно і музики).
От наприклад, у 2002-2003, у програмі з літератури ментором була Тоні Моррісон, а протеже Джулія Лей (яка стала відома минулого року завдяки своєму фільмові Sleeping beauty, про свої враження від фільму я писала тут). Співпраця Моррісон і Лей проходила у такій формі: Спочатку Лей, яка тоді жила у Парижі, подорожувала у Прінстон, щоб зустрітися з Моррісон, тобто спочатку у них були такі собі стосунки на відстані, та через декілька місяців вона переїхала до Нью Йорку, щоб бути поблизу до своєї наставниці. Цілий рік Лей працювала над своїм другим романом, а Моррісон уважно читала написане і ділилася своїми зауваженнями. Ідеальна співпраця, як на мене!
Так от я давно хотіла запитати, от якби у вас гіпотетично була така можливість вибрати собі такого ментора, будь-кого, уявіть, що можливо абсолютно усе! Хто б це був і у якій сфері?
Для мене ця тема така пожива для мрій, мушу сказати) Хтозна, може, для когось з тих, хто читає цей допис, така співпраця буде не гіпотетичною (подавайте заявки!)
А, може, у вас уже знайшовся свій ментор? Діліться враженнями!
dziga: (bw_cigar)
У продовження німецької теми у мене в жж, здаю абсолютно геніальний, як на мене, фільм!


Drei (у російському прокаті "Любовь втроем")- це любовний трикутник. Ніби банальна тема, та в тому то і геніальність, щоб показати просту життєву ситуацію непросто, так що цей трикутник стає непростим, і не тому, що у ньому є місце гомосексуальній любові, а тому що у ньому є місце людським стосункам, пошукам можливості зради без зради, можливості початку без завершення.
Чудові сцени, чудова музика, геніальні діалоги, море аллюзій візуальних і словесних, Тиквер запрошує нас у простір культури, яку цікаво впізнавати, у буденних діалогах він кидає фрази, за якими розшифровуються "болючі точки" нашого часу, така собі гра в бісер для дорослих.

Для тих, хто любить Les Amours Imaginaires Ксав"є Долана, Drei буде продовженням теми, ніби як би могло бути, якби любов таки була не уявна, а реальна... та дивіться самі, я тут замовкаю

PS: прошу не дивіться цей фільм, якщо вас бентежить вигляд голого тіла, секс, і любов у багатьох її проявах!
dziga: (biaritz)
За літо ми переглянули багато гарних фільмів, було б шкода ними не поділитися. Отож, ділюся найкращими!

Фільм №1, який я всім дуже раджу подивитися, це «Реприза» (Reprise). 2006, реж. Йоахим Тріер, в роях: Андерс Даніельсен Лі, Еспен Клоуман-Хейнер.
Я його раджу не просто тому, що це норвезький фільм, а в першу чергу тому, що це чудовий (а вже в другу чергу норвезький) фільм, який повинні побачити усі без винятку поціновувачі кіно!

далі цікавіше )

Захоплюючого перегляду!
dziga: (biaritz)
Мабуть, мої дописи про Стокгольм скоро треба буде перейменувати на дописи про "Юрґорден", тому що останнім часом ми там майже оселилися. Якщо вам не набридло слухати про всю цю красу, що нас просто безжально затискає в обіймах, то вам
сюди )
dziga: (stock)
Fotografiska museet - одне з моїх найулюбленіших місць у Стокгольмі.
У якихось з їхніх рекламок зазначалося, що дехто вважає, що у них найкращі виставки сучасної фотографії, інші ж вважають, що у них найкращий вид на Стокгольм. Я чесно поділяю думку і тих і інших: тут найкращі фото і найкращі види на це прекрасне місто, яке я люблю все більше і більше з кожним днем!
Знаю, що багато з моїх жж-френдів завітають улітку у Сток, тому ділюся враженнями від сьогоднішнього походу у себе в жж, саме цих фотографів виставлятимуть тут до осені, так що якщо забажаєте, то ви ще їх побачите.
дивимося далі на Фотоґрафіску сьогодні )
dziga: (girls)
"This machinima is a metaphorical tale, questioning relationships established between reality and virtuality through our avatars and the play on the double meaning of the word 'avatar' refering to its original Sanskrit meaning of a spiritual quest."

Ось якого мистецтва можна досягти у Second Life.
Направду вражає.


http://youtu.be/iw5md8RpfWs
dziga: (biaritz)
Ура! Щойно купила квитки:) Через два тижні буде вечір повної насолоди:)



Принагідно дякую поціновувачу усього північного [livejournal.com profile] odvis, що відкрив мені очі на таку красу:)
dziga: (bw_cigar)
реж: Хуан Хосе Кампанелла (Juan José Campanella)
у ролях: Рікардо Дарін (Ricardo Darín), Соледад Вілламіл (Soledad Villamil) та Пабло Раго(Pablo Rago)



Місце - Буенос-Айрес, час-найші дні. Судовий службовець Бенхамін Еспосіто виходить на пенсію і сідає за написання роману, щоб нарешті поставити крапку у справі, яка не давала йому спокою от уже 25 років. У 1974 році він займався розсілідуванням у справі згвалтування та вбивства 23-річної жінки, ціною нелюдських зусиль він все ж таки знайшов винуватця, та через зміни політичних режимів та потрясінь, які переживала Аргентина, убивця опинився на волі та при владі... Прогнивша система судочинства, корумпованість чиновників, кланова боротьба - все це сильніше за одного окремо взятого індивіда, тому Бенхамін усі 25 років намагається жити так, ніби тієї справи й не було. Та спогади не відпускають, надто багато повязує Бенхаміна з тією справою, у ній зконценровано усе, заради чого можна жити далі, тільки вирішивши її можна позбутися цього гнітючого страху і нарешті дозволити собі любити і жити далі.
Кінець фільму мене просто приголомшив.
Цей фільм чудовий! Дуже раджу!
dziga: (biaritz)
Мабуть, сходити на Монологи має в своєму житті кожен, хто навчається в універі, принаймні на заході, так що, можна сказати, що вчора я пройшла ще один ритуал такої собі ініціації:) Коли навчалася в Геттингені, то точно памятаю, що Монологи ставилися, та я якось до них не дійшла, в Сан Себастьяні на моїй памяті Монологів не читали, так що мій час прийшов тут, у Стокгольмі.
Монологи у Швеції мусили мати свої особливості, правда? І що ви думаєте було особливим з монологами у Швеції? Правильно гендерна рівність! Як можна читати монологи вагіни без чоловічих монологів про вагіну? Саме ця проблема була найболючішою, коли Монологи читали в минулому році, так що в цьому році в трупу набирали і чоловіків і жінок. Правда, в кінцевому результаті, до фінішу дійшов тільки один чоловік.
Отож, дівчата і один хлопець з семи країн (Ірану, Бразилії, України, Швеції, Сінгапуру, Іспанії та Конго) читали свої монологи, і я була відверто вражена наскільки професійно і захоплено вони грали!
Цікаво, що серед глядачів більшість була хлопці. Їх, мабуть, найбільше хвилює ця проблематика. Та, може, вони просто прийшли подивитися на своїх подруг і підготуватися до наступного разу?
Реакція деяких чоловіків, p якими я дивилася, заслуговує на окрему увагу. Їм страшенно все сподобалося, але їм стало страшно спілккуватися з жінками (принаймні на той вечір:)), щось надто агресивними їм здалися ці "ніжні створіння". Значить, дівчата все-таки поцілили, туди куди цілилися:)

пс: Дівчинка, яка ставила цю виставу - моя колега (і до речі, українка), так що вона мені пропонувала прочитати і свій монолог, та я якось замість того, щоб записати монолог своєї В., зосередилася на написанні зовсім інших речей:) та хто-зна, може, коли-небудь і я напишу свої монологи:)

А ви б хотіли прочитали свої монологи? Вже читали? Писали?

Black Swan

Jan. 21st, 2011 12:06 pm
dziga: (bw_cigar)
Про "Чорний лебідь" Даррена Аранофскі наслухалася я так багато хорошого, що в одну з безсонних ночей прийшлося мені його дивитися. Не скажу, що фільм мені не сподобався, та якось мої враження не відповідають моїм же очікуванням. "Чорний лебідь" дуже схожий на "Піаністку" Єлінек, та ж сама тема мистецької сутності, та ж сама непереможна влада (читаємо "гніт") матері, та ж сама сексуальна закомплексованість, яка заблоковує усі входи і виходи. Та щось у цьому психоаналізі мені не довіри, сексуальна "розкемплексованість" не є запорукою розкомплексованості творчої, і аж ніяк не веде до повної свободи і відданості мистецтву у чистому вигляді. Дуже чоловічий погляд на жіноче звільнення a la "переспи зі мною - і буде тобі свобода". Що ж до влади матері, то теж дуже сумнівне вивільнення головної героїні: фактично у момент свого найвищого тріумфу та свободи, вона виконує "установку" матері.
Та не дивлячись на такі сумнівні перспективи, я б все одно радила цей фільм подивитися, хоча б заради того, щоб задуматися про можливості творчо обіграти поставлені запитання і знайти більш перспектині "шляхи до свободи".
dziga: (Default)
Реж: Алехандро Ґонсалес Іньяріту (Alejandro González Iñárritu)
У ролях: Хав"є Бардем (Javier Bardem), Марісель Альварес (Maricel Álvarez) та Хана Буше (Hanaa Bouchaib)



мій погляд на фільм )
dziga: (cat)
Реж: Dang Di Phan
У ролях: Thanh Minh Phan, Thi Kieu Trinh Nguyen and Ha Phong Nguyen
Країна: В"єтнам, Франція, Німеччина.



я стаю фанаткою вєтнамського кіно )

UPD: як щойно стало відомо, цей фільм виграв на фестивалі у номінації "Найкращий дебют". Заслужено!

Profile

dziga: (Default)
dziga

May 2014

S M T W T F S
     12 3
45678910
1112131415 1617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 10:47 am
Powered by Dreamwidth Studios