dziga: (biaritz)
Ви вже всі нас бачили в ФБ, але для себе запощу ще тут.
Заберу з ФБ і підпис: "Нас лише троє українців у маленькому шведському місті Вернамо, але ми усі підтримуємо вас на Майдані! Бережіть себе, друзі! Ми з вами!"
Я не знаю, що буде на Майдані сьогодні, але я вірю в Дива.
Друзі, бережіть себе! Абсолютно нічого нема ціннішого за вас.
we_maidan
dziga: (biaritz)
От багато людей кидають жж, переходять в ФБ, до того ж жж стає якось надто схожим до ФБ, тобто не таким затишним і особистісним, люди все більше пишуть про щось навколо них, а не про те, що всередині... Я якось цього не розумію.
Мало того, що в ФБ твої ж пости зникають, то ще й всі ті пости, які зберігаються, ні про що толком не говорять. Навряд чи з того життєпису складеш потім наратив твоєї ж історії. Плюс, він якось так вибірково все показує іншим, що Т., наприклад більшу половину моїх "новин" не бачить.
А я так люблю погортати свій жж, подивитися чим я жила, наприклад, чотири роки тому. Найбільше люблю читати коментарі, от так читала сьогодні і дивлюся, що більшої половини з френдів, які тоді активно зі мною спілкувалися, вже нема в жж. Якось так...
Дякую всім, хто ще тут! Будьте на звязку!
dziga: (biaritz)
Розробляємо план втечі
(чи то краще порятунку?)
По-перше, визначитися з місцем призначення
щоб не надто далеко і не надто близько
щоб ніхто не знайшов
але й щоб самій не забути дорогу додому
щоб не було ніяких друзів-знайомих
щоб не прийшлося нікому нічого пояснювати
виправдовуватися
шукати причини
встановлювати наслідки
залишимо все без причинно-наслідкових ланцюжків
залишимо все просто так як є
без зайвих рефлексій і докорів
сумління мого
чи чужого
По-друге, купити квитки
не на літак
краще на поїзд
щоб можна було легко зійти
на корабель теж підійде
але треба розрахувати сили
автобуси не люблю
тісно і треба з кимось сидіти
говорити
ні вибираємо поїзд
По третє, визначитися з житлом
звісно на найюрбливішій вулиці
щоб губитися в натовпі
і не думати про минуле
не дивитися вперед чи в сторони
просто намагатися не зачепити чужі лікті
І останнє, не забути вернутися.
dziga: (biaritz)
Коли перед вами сидить жінка, у якої є діти, не обманюйтеся - перед вами сидять усі її діти. Вона, як равлик, носить їх завжди з собою. Бути мамою - це велике мистецтво балансування між «залишатися собою» і «дозволяти бути Інакшою» дитині.
Усі книжки пишуть про техніки відлучення дитини від мами, але ніхто не пише про техніку відлучення мами від дитини.
Памятаю, коли вперше вийшла одна погуляти без малої (це був третій день після її народження), відчуття були повної ірреальності того, що відбувається – немає ні пузіка, ні цього малюсінького клубочка, що ні на мить не відпускала зі своїх обіймів. Люди здавалися інопланетянами, а я ніби без руки, чи без ноги, словом, органу якось явно не вистачало. Вдруге я виїхала в місто одна вже після декількох тижнів, та думки були всі десь так далеко, що я умудрилася загубити проїзний на місяць, досі не розумію, як таке могло статися, у мене ж більше нічого не було – кредитка й мобільнийв одній кишені, проїзний – в іншій. Втретє виїхала вже перед Різдвом закупити подарунки – через годину вже не хотілося подарунків, і якби мені давали давали всі багатства світу, я б поперлася хутчій додому. В результаті подарунки закуповувалися вже по інтернету.

Сьогодні планую відновити свої походи в спортзал, побачимо, що з того вийде) Я в себе вірю!

До речі, найкращі книжки по догляду за дітьми, які я досі читала, видають шведи. Вони концентруються на тому, як пара може продовжувати жити разом з дитиною, не відмовляючись від свого стилю життя, вони враховуюють зміни у суспільстві і не закривають очі на те, що вимоги у суспільства (і у мами з татом, до речі, теж) змінюються . Усі ж інші книжки (особливо усіма улюблені Сірси) мене відверто дратують (мене взагалі дратує цей американський підхід до життя з вірою у те, що людину можна навчити н-ну кількість разів посміхатися, погладити по спинці, - і буде вам щастя, хоч місцями і у них можна знайти щось корисне), та вони розглядають якись ідеальні ситуації, де ніхто нічого не робить, а тільки сидить і чекає, коли дитина попісяє чи покакає, де наче не існує суспільства і світу навколо цих батьків і дитини.
dziga: (biaritz)
Сьогодні ходили до нашої лікарки, сказали, що будемо переїжджати, так що прививки будемо робити вже на новому місці. Вона поцікавилася, куди їдемо, і на нашу відповідь сказала, що Вероніка буде як справжній маленький Еміль розмовляти на смолендській і їсти сирні тортики))) І справді, подумала я, ми тут з усіх сил стараємося наслідувати стокгольмців, а там виявиться, що ми зовсім не в ту сторону стараємося) 

А взагалі, якось все менше і менше хочеться їхати зі Стокгольму. Вірніше, так: хочеться якнайшвидше поїхати з цієї квартири і просто ненависного району (мене ще ніколи він настільки не дратував), але хочеться переїхати в Стокгольм, а не з нього (всі дороги ведуть же в Стокгольм, а не з нього... я так люблю це місто, просто нереально уявити, що ми будемо так далеко від нього жити).... Ось такі змішані почуття, хоча власне у Стокгольмі я вже не була 4 місяці, і нічого, жива-здорова, якби залишилися тут на районі, то думаю весь декрет тут і просиділа, бо з дитям пертися на автобусах і електричках аж зовсім нікуди не хочеться.

Розумію, що в нашому переїзді більше позитивів, ніж негативів, але якось так сумно. Зате ми з Т. домовилися, що з нашої Смоляндії будемо постійно подорожувати, щомісяця - нове місто чи країна (звідтам Данія ближче, а ми обоє дуже Копенгаген любимо) Там ми будемо на колесах, так що нарешті зможемо відвідати ті малюсінькі містечка, які я вже давно мрію побачити, але до яких нереально було дістатися.

Купили вже квитки на потяг, страшенно переживаю, як мала свою першу велику подорож перенесе.... Почати подорожувати у 2 місяці - це, мабуть, норма, якщо зважити у кого це дитя родилося, але ж все одно лячно...

А взагалі вона у нас така "дівчинка-дівчинка" росте - страшенно любить слухати Лану дель Рей і дивитися, як я під неї танцюю (або танцювати зі мною))) Я коли чую ці "май пусі тейстс лайк пепсі кола", думаю, чи гарна я матуся, що даю таке дитяті слухати...

Так і живемо...
dziga: (Default)
Люблю прокинутися рано вранці і блукати новим містом, коли ще всі сплять, коли місто таке сонне, ніби лишень прокидається, позіхає, потягується і запрошує мене у свої обійми. В такі миті місто існує лише для мене, у нас з ним зароджуються особливі стосунки, ми наче знайомимося одне з одним, даруємо одне одному частину себе, після таких зустрічей я напевно знаю, що ці відчуття залишаться зі мною назавжди, а ці картинки щораз допомагатимуть відновити в пам’яті радість відкривача, тепло усмішки давнього знайомого, який надсилає мені ці пестливі промінчики, що пробираються до моєї ледь засмаглої шкіри через прозорість ранішнього серпанку. Таке буває лише раз на одному місці. Цього ніколи не повторити, не повернути, не реконструювати, зате такі ранки можна колекціонувати, кожного разу, коли вирушаєш у мандри. І я знову хочу в дорогу…
ілюстрації )
dziga: (biaritz)
Ось саме такий плакат висить у мене в кімнаті в Україні - на всю стіну, тільки чорно-білий. Везла його як реліквію з Німеччини, в часи своєї буремної молодості:)) разом ще з двома меньшинькими плакатами - з Джеймсом Діном і Мерлін Монро.
depp

Мені здається, на моєму плакаті у Деппа ще ноги видно, він там босоніж... так я давно була вдома, що не памятаю... зате ось натрапила на фото і стільки спогадів і про дім і про Німеччину, така ностальгія, і так тепло-тепло...
dziga: (biaritz)
Тут у мене просто медетативні стани, тут така краса, що забуваєш про усе на світі і без будь-яких підстав віриш, що так буде завжди: неспішні ранки, круасани, кава, щойно вижатий сік, сонце, усміхнені щасливі люди, усі розслаблені, усі, усі, усі нікуди не поспішають, а просто насолоджуються неспішністю життя, а ця мова, усі ці назви (zumo de naranja, cafe con leche, gambas, aceite de oliva y tomate, і моє улюблене, увага! - zumo de naranja y zanahoria), які, здається, можна намазувати на хліб)
А ще у такі моменти загострюється (якась теж бізпідставна) любов до людства.
Я люблю цих бабусь, які ледь пересовують ногами, пять хвилин переходять дорогу, щоб сфотографуватися біля фасаду Гауді, а потім від всієї душі сміються намальованими в яскраво-червоне губами.
Я люблю цих батьків, які не можуть натішитися своїми дітлахами, і не втомлюються їх повчати: "вилку у ліву руку, ніж - у праву", "не крутися!", "ти можеш всидіти на місці 5 секунд?", "скажи дяді gracias".
Я вже не кажу про те, як я люблю ці парочки: чоловіки, жінки, у будь-яких комбінаціях, переплетіннях рук і ніг, і краще вже тут зупинитися,
Та ще я люблю цих монашок: майже завжди у білому, рідко з небесно-блакитним верхом, таких швидких і чомусь завжди стареньких,
А ще люблю цю людину поряд, яка завжди все забуває, постійно заставляє мене чекати, примушує мене лежати на сонці, та не забуває ніколи головного - мене любити.
І я люблю.
dziga: (girls)
Він ідеальний... Якщо у мене і є мрія про те, що я must see someone in this life, то це саме його.
Улітку у мене був такий шанс, та від своїх мрій є така тенденція втікати, щоб мрії лишалися мріями, а ідеал ідеалом, та колись я його зловлю...





I asked my father,
I said, "Father change my name."
The one I'm using now it's covered up
with fear and filth and cowardice and shame.
Read more... )
dziga: (doll)
У тему 8-го Березня.


"Until the answer is "yes" we must never stop asking".
dziga: (Default)
"Дорогая мисс Марпл, ваш рассказ о посещении торгового центра заставил живо представить всю картину. Сама-то я в торговые центры перед Новым годом уже не хожу - старушка, усыпанная блестками, это право смешно.

А задумалась я вот о чем - уже не первый век люди воспринимают любовные отношения как рынок, на котором следует продать себя подороже. А для этого женщинам необходим товарный вид, а мужчинам тугой кошелек. В качестве эквивалента кошелька может сойти социальный статус, какая-нибудь экстра-модная профессия или что-то еще, чем можно покичиться. Если вы сумели заловить в свои сети крутую птицу, значит и сами вы хороший купец. Многие знакомые мне мужчины не смущаясь измеряли свои достоинства степенью красоты тех женщин, которые когда-то согласились с ними спать. А уж о женщинах, которые только и ждут момента, чтобы сообщить, кто их муж, и говорить нечего.
Когда я смотрю на все эти модные заплатки со стразами на душевных дырах, на то, как окрашиваются тщеславием самые казалось бы личные отношения, мне смешно и грустно. Смешно потому что все это абсурд, если вдуматься.
Неужели возможно полюбить кого-то потому, что он соответствует определенным, неловко сказать, параметрам?? На полном серьезе мужчины и женщины пытаются привести себя к каким-то стандартам, полагая, что таким образом им достанется не только кусок получше, но и чья-то любовь.
Мы так привыкли к этой абсурдной в сущности мысли. Нас так убеждают в том, что "мужчина любит глазами, а женщина ушами", что мы забываем о том, что вообще-то человек любит сердцем. Мы разучились слышать свое сердце, навязчиво высчитывая сантиметры, килограммы, выгоды, бонусы. Принцы теперь разыскивают Золушку не с туфелькой, а с целой измерительной лентой - в народе сантиметром. Золушки тоже еще подумают, не маловато ли королевство. Мы прикидываем степень соответствия кандидата эталону, сформированному в умах модой, журналами, общественными ценностями. Вместо того, чтобы искать просто свое.
И это удивительно - люди не хотят быть с теми, кто им подходит, с кем им хорошо рядом. А хотят быть с теми, кто им не подходит, но соответствует каким-то коллективным представлениям о должном. И это было бы поистине ужасно, если бы жизнь с маниакальным упорством не расставляла бы все по местам в конце концов. Жизнь, которой мы так мало умеем доверять, порой лучше знает, что нам в действительности нужно.
Все мои подруги, которые счастливо замужем, в какой-то момент попрощались с частью своих идей о том, каким он должен быть, их идеал. Я не раз была почетным свидителем этой ломки стереотипов: "Нет, ну как же так, он не высокий, не голубоглазый блондин или не кареглазый брюнет, не достаточно молодой или слишком молодой, имеющий не то образование, не те манеры и т.д." И это не про "взяла то, что было". А про то, что реальный подходящий им человек несколько отличался от воображаемого. Эти самые неидеальные люди и оказались в конце концов самыми лучшими для этих конкретных женщин, и наоборот.
Недавно я была на юбилее одной моей дальней родственницы. Когда-то она вышла замуж за не самого видного и не самого богатого из своих поклонников. Первое время ее выбор вызывал сильное удивление родных и знакомых. Потом она перенесла онкологическую операцию, которая навсегда изменила ее тело. Тогда он сказал: "У меня такое чувство, что это от меня отрезали часть". К ее соседке по палате, кстати, высокопоставленный муж так ни разу и не пришел. Так вот на юбилее, как и полагается, она встала сказать тост. И сказала какие-то простые и очень искренние слова о том, как любит и ценит своего мужа, как ей повезло. В комнате воцарилась напряженная тишина, в которой осязаемо звенела зависть. Я видела до этого, как завидуют красоте или деньгам. Но первый раз я увидела, как остро, почти непереносимо люди завидуют тому, что не купишь за деньги или красоту.

С тех пор я никак не могу понять, почему посетилелей торговых центров под Новый год постоянно пугают лишними килограммами, неровной кожей, низким социальным статусом, отсутствием дорогих игрушек... И никто не пугает их отношениями, в которых есть все, кроме любви. Никто не говорит им: "Острожно, бойтесь прожить жизнь впустую, потратить ее не на то, что вам действительно нужно". Им говорят: "бойтесь поправиться, постареть, измениться". И посыпают все это серпантином, припудривают конфети и блестками, упаковывают в подарочную бумагу. Нарядно получается."

Звідси: http://alivewomen.livejournal.com/6701.html?view=300845#t300845
dziga: (biaritz)
Друзі, завдяки вашим колективним зусиллям у мене тепер в ай-поді є ця книжка і я можу щиро зізнатися, що книжка набагато краща за фільм, який я тут недавно критикувала. Хоча усі моменти, що я критикувала, із фільму, у книжці теж присутні, та зате в книжці також присутні думки, які у фільмі відсутні:) так що таке.
Слухаю і мені подобається, як може подабатися щось, у чому ти постійно впізнаєш себе. Ніколи не думала, що є ще хтось крім мене, хто перед мандрами не перелопачує усю доступну інформацію про місце призначення:) Я просто туди їду і там вже на місці розбираюся, що до чого:)
Тепер я думаю відновити свої уроки французької і взятися за італійську:)
І ще я вкотре переконуюся, що саме те, що я іду на повідку моїх "найнепрактичнішіх" бажань, якраз приводять мене до найбажаніших результатів:)
І лише через такі "нелогічні" вчинки відкривається це магічне відчуття supreme life, коли ти відчуваєш ЖИТТЯ на стільки глибоко, що хочеться дарувати це життя іншим.
Думаю, якби я читала цю книжку у свої 15-16, то вона б стала просто настільною, а так у свої майже 30, я слухаю і кажу собі: "Ну просто повторює мої думки! Ні ну це ж треба такі збіги!"
Я в котре собі повторюю, що якби я керувалася "залізною логікою", яку сповідували мені усі навколо, тому що "залізна логіка" забезпечує стабільність, а для сповідувачів "залізної логіки" стабільність апріорно дорівнює "щастю", то мене б точно вже лікували в псих.лікарні. А так (слава Богу!) навпомацки, всліпу, інтуїтивно я знайшла свій власний ШЛЯХ.
У кожного своє щастя і свій шлях до щастя. Банально, я згідна, та інколи треба і цю банальність почути чи побачити.
От, може, мене читає якась така сама неспокійна душа у свої 15-16, і я можу її без вагань запевнити, що і їй буде щастя, головне навчитися слухати себе і не боятися іти на повідку своїх "найнепрактичніших" бажань:)
dziga: (biaritz)

Подивитися цей фільм хотілося, тому що чула так багато захоплених відкуків на адресу однойменної книжки Елізабет Ґілберт, що не могла пропустити принаймні її екранізацію. Декому з моїх знайомих цю книжку "прописували" їхні психотерапевти, так що я чекала якогось справжнього прориву, чи навіть просвітлення:) Та ні того, ні іншого фільм мені не запропонував.
Гарненька така картинка, що відворює усі стереотипи, які тільки можна уявити про Італію (чомусь Рим показано не тільки, як місце, де усі їдять пасту і безперервно думають про секс, а й як місце, де немає центрального водопостачання, так героїня, яку грає Джулія Робертс, щоб помитися мусить підігрівати водичку на газовій плитці - ось так кожен американець повинен радіти, що родився у благополучній Америці, де тече з крану водичка, не те, що у цій "дикій" Європі), Індію (де царить біднота, зате усі думають про свою духовність і постійно медитують) і Балі (саме Балі - рай на землі, і саме тут "Джулія" знаходить свого принца).
Цей фільм для тих, хто знаходиться у тій фазі, коли подобається Коельйо, наприклад. Якщо любите щось таке, то обов"язково ідіть до кінотеатру і дивіться! Точно не пожалкуєте, що пішли.
Хоча, можливо, я надто критична і трошки несправедлива, адже я сама пройша весь цей шлях, що і "Джулія", через купу країн зі своїми смаколиками у всіх їхніх варіаціях, через купу Друзів та Учителів (ці ролі часто йшли у поєднанні), через молитви і медитації, через поєднані і розбиті серця, цей довгий шлях до Себе, до balanced life, яке тримається на єдиній можливій осі - ЛЮБОВІ. Значить, метод працює:)
dziga: (shiff)
Сьогодні отримала ось таку красу!
Ланочко, дякую!
глянути )
Свято наближається! Я вже це бачу і намацально відчуваю:) І вам того ж бажаю!
dziga: (Default)
Друзі, розкажіть, історію свого жж-імені:) Мені так цікаво, як люди обирають свої ніки в жж, ну прсто дуже кортить дізнатися, у вас же такі загадкові імена!!!
Почну з мене:
Read more... )
dziga: (station)
Прочитала сьогодні в газеті, що за весь листопад сонце у Стокгольмі показувалося лише 4 години. Мені здається, я навіть пам*ятаю той єдиний день, коли воно вийшло з-за хмар. Ось така тут погода, а ще туман часто непроглядний, просто туманний альбіон якийсь, а не Стокгольм... бррррр, я скоро сама розчинюся в тумані:))
dziga: (Default)
Шукала легенькі тексти на шведській, а натрапила на колискові:)

Ось вам українська у казковому виконанні Ніни Матвієнко:
Read more... )

Там ще багато дуже різних є.
А ви памятаєте, які колискові вам співали? Я лише про "котки два" памятаю...
dziga: (cat)
От мені подумалося, що вже декілька років у мене стабільно повторюється один і той же парфум. От усі інші змінюються, а цей повторюється:) варто йому закінчитися, як я його знову собі купую. А при моїй "стабільності" це дуже дивна тенденція:)
А у вас теж є така тенденція? Чи все ж у вас зікінчується парфум і ви хочете купити собі якийсь інший аромат?
Якось я чула, що взагалі в історію ввішли три аромати, які от вже десятиліттями випускаються і не втрачають своєї популярності, це "Shalimar" від Guerlain, "Chanel N5", та "Angel" від Thierry Mugler. З них мені не подобається тільки Шанель, а два інших навіть дуже і дуже подобаються:)
І ще, мені дуже не подобається, що деякі аромати забирають з виробництва. Наприклад, мені колись подобався Clinique Simply, але його уже нема:( А так би приємно було понюхати, віддатися у давні спогади... Ееех, таких можливостей позбавляють!

UPD: мій незмінний це "Zen" від Shiseido, поки його не зняли принаймні.

I love PUB!

Nov. 5th, 2009 10:23 pm
dziga: (veil)
Поки я тут валяюся і нічого робити не хочу лікуюся, розкажу вам про одну зі своїх звичок, яка у мене зародилася тут і уже встигла добряче вкорінитися. Може, для когось ця звичка видасться шкідливою, та для мене вона видається навіть дуже корисною:)
Це для мене метод своєрідної терапії, втеча у іншу реальність, у світ прекрасного, прекрасного настільки, що це прекрасне можна взяти у руки, відчути у долонях, вдихнути в легені, ввібрати очима до самого свого серця. Усе це приносять мені візити у PUB (і це зовсім не паб, а пуб, якщо що:) Це величезний магазин з дуже гарними речами. Саме у ньому можна роздивитися, ну і за можливості, звичайно, придбати одяг найвідоміших світових брендів, в тому числі і шведських, при чому дизайнерський одяг, де майже кожна річ видається особливою і просто магічною. Тому найцікавішим для мене є третій поверх, де колекції постійно змінюють молоді шведські дизайнери, там один інтер*єр чого вартий, ну просто сюрреальність якась!!! Я туди вожу своїх друзів, як на екскурсію:)
Пам*ятаєте, як у Трумана Капоте Холі Ґолайті ходила у Тіффані і відчувала, що там нічого поганого не може трапитися, поки вона розглядає прекрасні діаманти, так само я дивлюся на ті речі і знаю, що нічого поганого взагалі не існує... ну принаймні у ті хвилини, коли я їх розглядаю. Найбільше вподобала одяг скандинавських брендів... З одягу люблю Dagmar, Fifth Avenue Shoe Repair, Whyred, Tiger of Sweden, бо у них неймовіріні форми, а з взуття - Bronx (хоч вони і голландці, та якось попали до списку моїх уподобань, і у них щн й ціни доступні, що ще більше тішить:) Одні їхні вебсайти чого варті! Ну що ж поробиш, подобається мені, коли до усього підходять з високим пофесіоналізмом і нічого з цим не поробиш. І ще, краса - це хвороба, якій я з легкістю віддаюся:)

PS: і ще одне важливе зауваження: чомусь там на мене зовсім не тиснуть продавці, я їх там практично не помічаю, а підходять вони виключно у ті моменти, коли вони мені потрібні! Такого я ніколи не відчувала в Україні, де я б навіть не наважилася зайти, наприклад у магазин Prada чи щось такого роду, бо ті ж дівчатка спопелять не тільки поглядом, а й словом...  
dziga: (bw_cigar)

Ну що ж мені знову не спиться, зате написалося ессе про Ніцше, яке висіло наді мною ось уже два тижня! І чи то Ніцше, чи добрі люди з жж, чи це мені чогось було, та я згадала цей фільм. Я його просто дуже-дуже-дуже люблю, там деякі монологи можна слухати безкінечно, і безкінечно дивитися на Марлона Брандо та Марію Шнайдер. А ще там звучить така пісня, яку співає Ґато Барб"єрі, фраза з якої просто вже декілька років не виходить з моєї голови: "as long as we are nameless our bodies are blameless"
Ось вам усі слова:

<lj-cut>
We are two illusions who touch in a trance
Making love not by choice, but by chance

We don't exist
We are nothing but shadow and mist
In the mirror we look as we pass
Our reflections revealed in the glass

Don't you know that the blood in your veins
Is as lifeless as yesterday's rain
It's a game where we come and conceal
The confusion we feel
As long as we're nameless
Our bodies are blameless

You cried when we kissed
It was nothing but shadow and mist
Two illusion who touch in a trance
Making love not by choice, but by chance
To a theme we tore from their past
To a tango we swore was their last
We are shadows of dance

As long as we're nameless
Our bodies are blameless

You cried when we kissed
It was nothing but shadow and mist
Two illusions who touch in a trance
Making love not by choice, but by chance
To a theme that we tore from their past
To a tango we swore was their last
We are shadows of dance

The last tango...
The last tango...
</lj-cut>

пс: вибачте, та мій жж категорично відмовляється ховати щось під кат. І як його лікувати?

Profile

dziga: (Default)
dziga

May 2014

S M T W T F S
     12 3
45678910
1112131415 1617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 10:47 am
Powered by Dreamwidth Studios