dziga: (Default)
Спочатку питання: чому у мене не ховається текст під катом? (скажіть, що зробити, плізз, і вибачте, що займаю стільки місця, виправлюся, як тільки скажете, як:) Я знаю, що ви всі уже забули, що такі існують, але все ж вирішила викласти ще частину "тракторів", щоб не лежали тут мені без діла. Повідомляю/нагадую, це переклад з англійської роману Марини Левицької "Коротка історія тракторів по-українськи". Ото ж 6-та серія: Я не пам’ятаю, коли саме Валентина вмовила батька віддати їй гроші, але закінчилося все тим, що вона їх таки отримала . Я знаю, що повинна розказати про це Вєрі, але щось мене стримує. Щоразу, коли я телефоную батькові або сестрі, я ніби переходжу міст зі світу дорослих, де я сама собі господар, у таємничий світ дитинства, де моє життя повністю залежить від волі інших, тих, кого я не можу ані контролювати, ані розуміти. Велика Сестра абсолютний монарх у цьому царстві тіней. Вона вирішує долі без вагань і жалю. Read more... )
dziga: (Default)
На прохання моїх любих френдів, особливо menudo_culete, пропоную вашій увазі продовження заплутаної історії не лише тракторів:)

Read more... )
dziga: (Default)
Дорогі мої френди, історія продовжується і я вас повільно (але впевнено) веду до знайомства з нашою головною героїнею - нашою бідною і замріяною заробітчанкою із славного міста Тернополя Валентиною. Приємного прочитання і гарних вихідних:)
Read more... )
dziga: (Default)
Завдяки roksi82 прочитала рецензію на російський переклад "Тракторів". Кому цікаво подивіться тут: http://vsesvit-journal.com/index.php?option=com_content&task=view&id=179&Itemid=41
Ви знаєте російський переклад звучить, як на мене, якось зовсім далеко від оригіналу (особливо ті частини, де передається розмова батька), ну НЕ говорить він ТАК. Тепер я розумію обурення деяких людей, які скоріше всього, читали саме російський переклад. Ну як може старий український патріот, який скоріше б за все боровся в рядах ОУН так говорити?

Read more... )

По-перше, оповідачка не раз наголошувала на ПРАВИЛЬНОСТІ АНГЛІЙСЬКОЇ батька, якою він до неї завжди говорить, що, до речі, підтверджується в діалогах. Тому навіщо це перекладати ось тим малозрозумілим суржиком?

Одним словом, друзі, я трохи зла.
dziga: (Default)
Друзі, прийшов час ознайомити вас з одним з головних конфліктів в книжці. (думаю, з цього уривку стане ясно, які відносини в цій славній "поза-українській" родині:)

Read more... )
dziga: (Default)
Після того, як ви ознайомилися з початком "Тракторів", продовжую вводити вас в подальшу історію. Кого цікавить "краткое содержание предадущих серий", звертайтеся до мого журналу від 15 червня.
Отже, хто пам*ятає, перша частина називалася "Два телефонні дзвінки і один похорон", один телефонний дзвінок вам вже відомий, зараз буде другий.
Read more... ).

PS: Окрема подяка pelerin1963, який мене навчив текст під кат ховати. Дякую!!!
PS: як завжди коменти вітаються
dziga: (Default)
Нащодавно я тут писала, що можливо викладу щось з перекладу "тракторів..." Френди gvirinko та nevidomuj переконали мене це зробити, до вашої уваги початок (щоб знали що до чого в подальшій історії:)

сomments are welcome:)і підкажіть, будьте ласкаві, як то все під кат ховати, я вже всі кнопочки попробувала, щось нічого не виходить...

Марина Левицька «Коротка історія тракторів по-українськи»

Два телефонні дзвінки та один похорон.

Через два роки після того як померла моя мама, мій батько закохався в гламурну українку, блондинку і розвідницю. Йому було 84, а їй 36. Вона вибухнула в нашому житті, як пухнаста рожева граната, добряче скаламутивши і без того каламутну воду, виплеснувши на поверхню бруд далеких спогадів та добряче давши під зад нашим сімейним привидам.
А все почалося із телефонного дзвінка.
Батьків голос, тремтів від хвилювання і тріщав у трубку: «Гарні новини, Надєжда, я одружуюсь».
Пам’ятаю, як в голову вдарила кров. Ну, будь-ласка, нехай це буде жарт! Він збожеволів! Ти, старий телепне! Але все це я йому не кажу. «О, це чудово, тату!» - ось, що я йому кажу.
«Так, так! Вона приїхала сюди з України зі своїм сином. З Тернополя, це ж Україна!».
«Україна!», зітхає він, вдихаючи збережений у пам’яті запах щойно скошеного сіна і вишневого цвіту. Та я вловлюю якийсь легкий душок Нової Росії.
Її звати Валентина, каже він мені. Але вона більше схожа на Венеру. «Венеру Боттічелі, що з’являється з хвиль. Золоте волосся. Чарівні очі. Великі груди. Коли ти її побачиш, ти все зрозумієш».
Дорослий, що живе в мені, поблажливий: Як мило – останнє буяння пізнього кохання! Та дочка в мені розгнівалася не на жарт: Зрадник! Хтиве старе чудовисько! І це тільки два роки після маминої смерті. Я розлючена, та мені цікаво. Не можу дочекатися, щоб побачити її – жінку, яка зазіхає на місце моєї матері.
«Здається, вона визначна. Коли можна її побачити?»
«Після одруження ви можете зустрітися»
«Я думаю, було б краще, якби ми спочатку зустрілися, ти так не думаєш?»
«А чого це ти хочеш зустрітися? Це ж не ти одружуєшся, а я». (Ага, він знає, що щось тут не так, але надіється вибратися з цієї багнюки чистим).
«Але, татку, ти справді про все добре розміркував? Мені здається, все відбувається занадто швидко. Я думаю, вона надто молода для тебе».
Я дуже старалася приховати у голосі будь-який натяк на мою незгоду, наче мудрий і обізнаний в усьому на світі дорослий, який має справу з по вуха закоханим юнаком.
«36. Їй 36, а мені 84. Ну і що?» (Він акцентує кожен звук – ш-ч-о)
Його голос трохи підвищився. Він готувався до цього запитання.
«Ну, це достатньо суттєва різниця у віці…»
«Надєжда, я ніколи не думав, що ти така буржуа» . (Він особливо виділяє останній склад, а!)
«Ні, ні! – він все-таки примусив мене боронитися, - це ж можуть … виникнути проблеми».

«Та не буде ніяких проблем», - каже тато. Він передбачив усі проблеми. Він її знає вже три місяці. У неї є дядько в Селбі, і вона приїхала провідати його по туристичній візі. Вона хоче влаштувати нове життя для себе і для сина на Заході: гарне життя, з гарною роботою, гарними грошима, гарною машиною, - ні якоюсь тобі Ладою чи Шкодою! - гарною освітою для сина, - Оксфорд чи Кембридж обов’язково! - не менше того. І, до речі, вона - освічена жінка. У неї диплом фармацевта. Вона легко знайде тут чудову роботу, тільки-но вивчить англійську. Між іншим, він допомагає їй з англійською, а вона прибирає будинок і доглядає за ним самим. Вона сідає йому на коліна і дозволяє пестити свої груди. Вони щасливі разом.

Стоп! Мені це не почулося? Вона сидить на колінах у мого батька, і він пестить її величезні груди а ля Боттічелі?
«Що ж…, - я поки тримаюся, але злість вже точить моє серце, - …життя повне несподіванок. Надіюся, у тебе все добре. Але, послухай, тату, - (час бути прямою), - я розумію, чому ти хочеш одружитися з нею. Але ти запитував себе, чому вона хоче з тобою одружитися?»
«Так-так. Я знаю. Паспорт. Віза. Дозвіл на роботу. Ну і що?», його голос хрипить від злості.

Він все продумав. Вона буде доглядати за ним, в той час як він буде старіти і слабшати. Він забезпечить її дахом над головою, буде ділитися з нею своєю маленькою пенсією, поки вона не знайде гарно оплачуваної роботи. Її син, - до речі, надзвичайно обдарований хлопець, геній, грає на піаніно, - отримає англійську освіту. Вечорами вони будуть разом говорити про мистецтво, літературу, філософію. Вона культурна жінка, не якась там неотесана селючка. Він вже, між іншим, витяг з неї її погляди на Ніцше і Шопенгауера, і погляди у них співпали! Вона, як і він, захоплюється конструктивним мистецтвом, і ненавидить неокласицизм. У них багато спільного. А це міцна основа для шлюбу!
«Але, тату, ти не думаєш, що для неї було б краще одружитися з кимось її віку? В поліції зрозуміють, що це шлюб з вигоди. Вони ж не дурні» .
«Г-мм»
«Її ще можуть відправити додому, назад в Україну».
«Г-мм».
Про це він не подумав. Це його трохи пригальмувало, але не зупинило у подальших роздумах. «Розумієш,- чую його пояснення, - я – це її останній шанс, її останній шанс втекти від переслідувань, бідності, проституції. Життя в Україні занадто тяжке для такої ніжної істоти як вона. Я ж читаю новини, а новини сумні. Там немає хліба, немає туалетного паперу, немає цукру, немає каналізації, немає чесності у суспільстві, а електрику дають тільки час від часу». Як він може приректи милу жінку на таке? Як він може пройти повз неї?
«Ти мусиш це розуміти, Надєжда, тільки я можу її врятувати».

Це правда, він старався. Він зробив усе, що міг. До того, як він надумав з нею одружитися, він шукав більш підходящого чоловіка. Він вже звертався до Степаненків, пристарілого подружжя, чий єдиний син ще й досі жив з ними. Він звертався до Містера Грінвея, удівця, чий неодружений син час від часу відвідував його. (До речі, розумний тип. Інженер. Не пересічна особистість. Був би гарною партією для Валентини.) Та обидва ці кандидати відмовили, вони надто вузьколобі. Він так їм і сказав, прямо і відверто. А тепер ні Степаненки ні Містер Грінвей з ним не розмовляють.
Українська громада в Пітербороу не прийняла її. Вони занадто обмежені. Їх не вразили її погляди на Ніцше і Шопенгауера. Вони застрягли в минулому, в українському націоналізмові, в бандерівщині! Вона ж - сучасна і вільнодумна людина, а про неї поширюють злі плітки. Вони кажуть, що Валентина продала материну козу і корову, щоб купити жиру на маски для обличчя, щоб приваблювати західних чоловіків. А у її матері, до речі, є кури і свині, та ніколи не було ані кози ані корови. Ось тобі вся дурість та ницість цих пліткарів!
Він кашляє і хрипить у телефон. Він розсварився через неї з усіма друзями. Якщо буде потрібно, він відмовиться від власних дочок. Він боротиметься проти всого світу – з однією красунечкою на його боці. Його слова не встигають за його запалом Великою Ідеєю.
«Але ж, тату».
«Надєжда, ти маєш розуміти, що у деяких питаннях чоловік керується іншими імпульсами, ніж жінка»
«Тату, звільни мене від лекції з біологічного детермінізму, я тебе прошу».

До біса все це! Життя йому ще покаже!

Profile

dziga: (Default)
dziga

May 2014

S M T W T F S
     12 3
45678910
1112131415 1617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 10:46 am
Powered by Dreamwidth Studios