Jan. 22nd, 2012

dziga: (reading_is_sexy)

Марія Свеланд: Стерво.
Цей роман видався напрочуд скандальним у нашому Шведському королівстві. Невже в цьому гендерному раю можна критикувати гендерну нерівність? Чого ще сміють хотіти ці жінки? Вони ж мають все і навіть більше ніж все! Як можна посягати на святе? Швеція – це рівність? Ні? І Марія Свеланд відповідає: ні! І проблема навіть не в Швеції, а проблема в засадовій нерівності, в «human condition», якщо хочете. Чому чоловік може спокійно поїхати у відрядження, повернутися як нічого не бувало, до нього тягнуться діти, обіймають і пищать від радості, а жінка, як тільки виходить за поріг терзається докорами сумління, почуттям провини і дома її зустрічають дитячі очі, повні відчаю, сліз і образи?
Щоб розібратися у всьому цьому, головна героїня летить на Канари, щоб там, на Тенеріфі знайти відповіді на ці і багато інших складних запитань. Дома вона залишає чоловіка і дворічного сина. З собою вона бере «Страх літати» Еріки Джонг і намагається разом з нею розібратися у всіх своїх складних почуттях. По суті, Еріка Джонг, Ніна Сімон і Марта Вайнрайт, проходять лейтмотивом усього роману Свеланд, у них вона черпає натхнення, силу і впевненість у собі (я ж цей роман купила, як тільки побачила Марту Вайнрайт і Еріку Джонг на першій сторінці книжки, гарний такий ринковий хід, мушу сказати:)
На позірну простоту сюжету, роман зачіпає саме своєю сміливістю. От можна бути обуреною на весь світ і сидіти мовчати, а можна бути обуреною настільки, щоб про це написати (щиро і відверто, і нехай буде, що буде).
Головним чином, цей роман – така біографічна подорож, у якій героїня згадує своє життя від дитинства до цього моменту, коли вона, тридцятирічна кобіта, сидить у літаку і думає, що життя настільки несправедливе, що з цим треба щось робити, бо так вона жити не може.
Її шукання виявилися не марними, як їй здається вона приходить до правильних висновків і разом з Джонг повторює: Не потрібно просити пробачення за те, що нам хочеться самим контролювати своє життя! Вона вірить, що «можна і любити і жити в рівності, що можна визволити любов із клітки проклятого патріархату, і що любов може врешті перемогти все і бути більшою за все» (Det måste gå att älska och leva jämlikt. Det måste gå att befria kärleken från skitpatriarkatets fängelse. Det måste få vara så att kärleken är det största, som står över allt).
В книжці дуже багато роздумів про материнство, починаючи від спогадів про власну матір, спостережень за жінками навколо, аж до рефлексій над своїм власним життям у ролі мами:
«Саме це і означає стати мамою – втратити контроль. І не має значення, наскільки добре ти тренована. Віддати своє тіло і частково саму себе... Лише тоді, коли ти наважишся втратити контроль, ти зможеш насолодитися материнством. Саме тому материнство здається таким неможливим проектом рівності ». (...det är precis det som det innebär att bli mamma, att förlöra greppet. Hur vältrєnad du än är. Ge upp sin krop och delvis ge upp sig själv. ...Det är först när du vågar släppa greppet och kontrollen som det blir möjligt att njuta av moderskapet. Och det är därför som moderblivandet verkar vara ett sånt omöjligt jämställhetsprojekt).
У Hallandsposten написали, що читання цього роману повинно б було стати законом для усіх майбутніх батьків. І якщо це перебільшення, то дуже маленьке перебільшення.
В сітці знайшла частину роману у російському перекладі
Ось початок звідти:
На крыльях
В это промозглое январское утро я сижу в самолете, который летит на Тенерифе. Уставшая как собака, серая как мышка и злая как сто чертей. Ну ладно, не злая – раздраженная. Раздраженная как черт. На все, а больше всего – на саму себя, и все это как будто подточило меня изнутри. Я живу с этой злостью уже так давно. Она как серый цемент, застывший у меня внутри. Это из-за нее я подливаю в бокал больше, чем нужно, чтобы забыться наконец и выкинуть из головы всю эту серость и муть. Как эти январские утра, например.
Я всегда терпеть не могла январи.
Я сижу в самолете, и читаю «Я не боюсь летать» Эрики Йонг, и честно пытаюсь взглянуть на все другими глазами, помягче, и – кто знает – может даже почувствовать себя на минуточку счастливой?
Мне ведь всего тридцать, а я уже такая злая. Просто-таки настоящая стерва.
Вообще-то все должно было быть совсем не так. Ведь как и все, я просто мечтала о любви. Но подозрение, однажды зародившись, переросло в уверенность, и с тех пор это гложет меня не переставая: о каком введении равноправия в этом обществе можно говорить, если даже с теми, кого мы любим, у нас этого не получается?
Мне тридцать, как и Айседоре в «Я не боюсь летать». Но насколько же я измотанная и нудная по сравнению с ней. Ад, называемый семейной жизнью, потихоньку вытянул из меня все жизненные силы, и понаставил таких пятен, которых лучше не касаться. А ведь я тоже могла бы быть такой, как она. Я могла бы быть тобой, Айседора, если бы я могла почувствовать еще хоть что-нибудь. Но перекрыто абсолютно все, и даже летать я не боюсь.

UPD: Виявляється, є переклад англійською http://www.amazon.com/Bitter-Bitch-Maria-Sveland/dp/1849012687

Profile

dziga: (Default)
dziga

May 2014

S M T W T F S
     12 3
45678910
1112131415 1617
18192021222324
25262728293031

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 19th, 2017 04:28 pm
Powered by Dreamwidth Studios