dziga: (bw_cigar)
Вчора подивилися цей абсолютно фантастичний фільм.
Фільм, який торкається теми пам"яті про диктатуру Салазара в Португалії. Тут зіштовхуються історії трьох поколінь - і жертв, і злочинців, і свідків. Важкий історичний досвід закутаний в мереживо з почуттів, сподівань і загадкових збігів.
Особливо насторожує актуальність у ці буремні для україни часи.
На моглилі одного з героїв вигравіювано напис: "If dictatorship is a fate, revolution is a duty". Важко не погодитися, але з іншого боку я дуже добре памятаю відомий вислів Орвелла: “One does not establish a dictatorship in order to safeguard a revolution; one makes the revolution in order to establish the dictatorship.”
Втім, як завжди є шанс на позитивні зміни.
Диктатуру в Португалії все ж було повалено.
dziga: (biaritz)
На вихіжні потягнуло нас на скандинавські фільми, у результаті подивилися дансткий "Полювання" та шведський "Їсти, спати, вмерти". Фільми дуже ватрісні, так що раджу усім, хто любить гарне кіно.

jakten
Jakten (2012)-реж. Томас Вінтерберг з чудовим Мадсом Міккелсеном у головній ролі. Фільм складний за своїм змістом і формою, знятий наче документалка, усі ці операторські підходи, близькі плани, нагнітають і без того складну атмосферу безвиході. Головного героя-вихователя в дит.садку - звинувачують у сексуальних домаганнях до маленької дівчинки, дитини найближчого друга вихователя. Як розпізнати, де правда, а де брехня? Кого слухати - дорослого чи дитину? Як довести свою непричетність? Як вижити у маленькому провінційному містечку, коли тебе звинувачують у найгіршому? Просто мурашки по шкірі, коли подумаєш, що межа між звинуваченням і виправданням може бути такою тонкою.
ata
"Äta Sova Dö" (2012) реж. Габріела Пічлер. Цей фільм був улюбленцем Стокгольмського Кінофестивалю, і я вам скажу, що дуже заслужено. Сама назва, звісно, відсилає нас до "Їж, молися, люби", але у даному разі це не казка про солоденьке життя і щасливі пошуки себе, для привілейованого класу "білих людей". Це таке собі "ріелеті шоу" про "white trash" - спільноту боснійських мігранів у одному з передмість Гетеборга. Тут пошуки себе (вилиті у елементарні пошуки роботи) не закінчуються хеппі ендом з мантрами і вправами з йоги, а тривають і тривають, і нема їм кінця-краю, від відчаю хочеться кричати, але хто той крик почує? От яскравий приклад, хто такі "subaltern", це не ті, які "не мають голосу", це ті "чий голос не чують" і за якими навіть не бачать, що вони "subaltern" (дорога Співак (з Марксом у купі), як же я вас згадувала протягом усього перегляду!). Так яскраво зображено різницю "культурних" кодів, коли джоб-коуч використовує усі затаскані підходи а ля "зроби себе сам", а його підопічні буквально дослуховуються до цих порад наче вони висловлені на китайській. В результаті, самі ж працівники соц. служби і руйнують хоч якись мрії і надії на роботу для безробітної дівчини... Прекрасне ріелеті-шоу, сумне і правдиве, без солодкавого післясмаку. Виходу нема. Крапка.
dziga: (bw_cigar)
Вчора подивилися цей чудовий фільм.  Ревіли обоє, бо здавалося, що світ закінчився... Як ще можна дивитися на історію, яка сконцетрувала у житті однієї дитини усі лиха нашого світу? І головне вся історія при цьому така красива і сповнена такої любові і тепла до цього світу і до цієї окремої дитини. 
До речі головну роль зіграла пятирічна малявочк Quvenzhané Wallis поняття не маю як це правильно вимовити, так що так і залишаю), зіграла просто геніально, фільм можна дивитися тільки через неї.
Цей фільм ще раз нагадав, що у руках дорослих стільки сили і відповідальності перед цією малечою, тому хочеться бути сильнішою і кращою, від нас надто багато залежить... 
dziga: (me_flying)
detachment


Головний герой фільму - відданий учитель, який відчуває, що його професія - це щось більше ніж відсижування уроків, він хоче принести зміни в життя своїх учнів, проте це забирає у нього усі життєві сили і він намагається захистити себе тим, що працює тільки на заміну, постійно кочуючи з однієї школи у іншу.
Це фільм про відчуження: від себе, від інших, але найбільше, мабуть, про відчуження батьків від дітей. Діти кинуті на виховання у школу і батьки не переймаються самі їхнім вихованням. У одній сцені учитель міркує, що перед тим як ставати батьками, людям потрібно показувати якийсь фільм-застереження про батьківство, і відверто говорити: "якщо ви не готові до цього, то не повторюйте це самі вдома, це може бути небезпечно"... Батьки усі проблеми звалюють на вчителів, і на тепер дуже модний синдром недостатності уваги  (не знаю, як в Україні, а в Швеції цей синдром просто "хіт", від нього щороку лікують все більше і більше дітей, при чому цей синдром лікується не просто балачками у психолога, а медикаментозно.... але то вже інша історія). Як до них достукатися? Як вселити в них надію і віру в майбутнє?... Наш учитель хоча би намагається відповісти на ці запитання.
Чудовий фільм, усім раджу! 
dziga: (bw_cigar)
“C’est une revolte? Non, c’est une revolution!”

laurence

Учора ходили на "Laurence Anyways" і знову пересвідчилися, що Долан геній (як би це пафосно не звучало, але саме так воно і є). От насправді, хто ще може зняти у свої 23 уже третій фільм, який тримає тебе біля екрану 3 години, а потім ти ще думаєш про цей фільм тижнями? Не знаю, як на кого, та на мене так діє тільки він.
Отже про фільм: у свої 35 Лоуренс Аліа (заслужений вчитель року, фанат літератури, поет-аматор, тонка і відкрита особистість) здійснює "камінґ аут" - він транссексуал. Так як він живе у "відкритому" і "толерантному" суспільстві, його "камінґ аут" не стає катастрофою... принаймні одразу. Не буду вдаватися в подробиці, скажу лише, що це фільм не так про проблеми, з якими стикаються люди, яких суспільство ярликує як "ненормальних", це радше історія про кожного, хто намагається і залишатися собою, і одночасно бути з коханою людиною. Як поєднати кохання і себе, ось в чому питання. Як не убити ні себе ні когось від цього всепоглинаючого почуття. Просто тобі за Оскаром Уайльдом
(Yet each man kills the thing he loves
By each let this be heard.
Some do it with a bitter look,
Some with a flattering word.
The coward does it with a kiss,
The brave man with a sword!)
Чудова історія, одним словом, і ще й з, як завжди у Долана, ретельно підібраною музикою, ідеально продуманою картинкою, насолода для усіх органів відчуття, сприйняття і всього іншого.
Долан уміє говорити до глядача на своїй особливій мові, ти або поділяєш його мову і розшифровуєш культурні коди (і відповідно рощумієш, про що йдеться), або ти просто викинутий із дискурсу і тобі, в принципі, ці картинки ні про що не говорять. Тому, мабуть, фільм і показують у дуже камерній атмосфері у залах на 60 чоловік.
Трейлер:


При нагоді, якщо хтось не бачив Доланівськи попередні фільми, то дуже рекомендую!
Ось тут я писала про перший: http://dziga-ya.livejournal.com/178928.html
і про другий: http://dziga-ya.livejournal.com/178345.html

Побільше нам всім справжніх фільмів і справжніх відчуттів! (я ж заглиблююся у роботу, за якою я вже встигла страшенно скучити за декілька днів самій собі подарованих вихідних:)
dziga: (bw_cigar)
postr_l
реж: Леван Акін

Я хотіла подивитися цей фільм ще на Стокгольмському кінофестивалі минулого року, але не склалося, про нього велося стільки розмов, що квитки розкупили ще до того, як я взялася їх купувати. Потім дуже довго не змогла цей фільм ніде знайти, і от нарешті сталося - фільм знайшовся і ми його успішно подивился! Мушу сказати, що не даремно мені так кортіло його подивитися, фільм мені сподобався!
Акін нам показує один день з життя "культурної" молоді, весь сенс існування якої зводиться до боротьби за стиль. Що стоїть за тим стилем, в принципі, неважливо. Притаманно, що і самі носії цього стилю мало розуміють, що за ним стоїть, головне, щоб інші (які "в темі") легко прочитували цю форму і щоб ні у кого не виникало зайвих запитань. Так, до витонченої Катінки, яка працює куратором і яка старається не відставати від творів мистецтва, які ж сама просуває, приїздять гості - теж дуже "культурні" і "стильні" особи (так і хочеться пригадати спойлер, який ходив інтернетом, мовляв зараз важко знайти когось, хто не дизайнер, не фотограф і не ДіДжей:) І все би йшло за правилами усім відомої гри, якби не одна халепа - в компанію потрапляє людина, яка не поділяє загального коду, вона не гідна правильно прочитати "форму", і це веде до драматичних наслідків - "культурні" люди починають бачити контент самих себе (або принаймні їм стає зрозумілим, що цей контент бачить хтось інший і від цього стає ще гірше).
В принципі, універсальна тематика, але у Швеції вона має свої особливості. Тут люди ще більш заплутані, бо ж тут ніби нема ні класу, ні гендерної нерівності, тут взагалі все має бути таке прилизане і однакове, що їм, мабуть, ще важче розібратися, хто ж вони все-таки такі. Ніби зазіхають на місце "лівих інтелектуалів", а самим не вистачає елементарного уявлення, що за тією лівизною стоїть, так що далі дискусій про серіали виробництва HBO і якихось поверхневих рефлексій з прочитаних газет, діло не доходить. Зате як же вони стараються відіграти належно свою роль, перед друзями, коханими, найближчими людьми, бо ніде (абсолютно ніде!) не можна розслабитися і принаймні постаратися бути собою.
В загальному, фільм дуже гарно відзнятий, усі деталі продумані, насолода для очей і для душі.
Трейлер:
dziga: (bw_cigar)
Вчора подивилися цей чудовий фільм, так що хочеться усім скоріше радити.
Якщо ви любите Одрі Тоту, справжні почуття, тонкий гумор і красу у всьому, то вам цей фільм обовязково сподобається.
І як же символічно, що на місце закоханого "фріка" вибрали шведа)) Любов між француженкою і шведом, що може бути більшим непопрозумінням (в очах французів, звісно)?
nathalie
dziga: (bw_cigar)
На минулому тижні сходили на премєру "Snabba Cash II" (як можна було не піти, якщо Т. чекав на цей фільм уже рік?:)).
Хоча другий фільм знімав інший режисер (Babak Najafi), та фільм сприймається у повній гармонії з першою "серією", таке враження, що додивлюєшся кінцівку першої частини.
Бойовик бойовиком, але чудові актори, рідний Стокгольм і прекрасно підібрана музика робить цей фільм вартим на те, щоб його подивитися. А Кіннаман таки чудовий, не даремно жіноча половина залу просто таки загула, як його показали у перших кадрах (ну, і я почувалася наче у підлітковому віці, коли по вуха була "закохана" у ще одного шведа Лун<рена:)) вже тоді мене приваблювала Швеція, і я навіть не здогадувалася, що буду жити серед таких красенів (якби здогадувалася, хто-зна якби життя склалося))

Інший же фільм "The Secret Life of Bees" (реж. Gina Prince-Bythewood) дивилися вчора, мені він настільки сподобався, що захотілося обовязково поділитися тут. Історія дівчинки-підлітка, яка рятуючись від свого батька і навязливих спогадів про минуле, втікає разом зі своєю нянею в маленьке містечко в Південній Кароліні. Там вона знаходить тепло і любов, на які вона ніколи не розрахлвувала. Крім того, саме в цьому містечку вона знаходить відповіді на запитання, які переслідували її все життя. Дуже гарна історія про щось справжнє і красиве на тлі Америки 1960-70х.

PS: Сьогодні зустрічаюся з Надьою і Світулею, які здійснюють свою героїчну подорож до норвезьких фйордів! Від кого передавати привіти?:)
dziga: (biaritz)
Наше знайомство з фільмами Паоло Соррентіно продовжується.
Почали ми з "This Must Be the Place", про який я вже писала ось тут і який нас зачарував своїми сценами і музикою, де кожна деталь виважена до найменшої дрібниці. Нещодавно ми переглянули два його старіші фільми "Наслідки кохання" (Le conseguenze dell'amore, 2004) і "Друг сім"ї" (L'amico di famiglia, 2006).

читати про враження далі )
dziga: (jumping)
Сьогодні розповіли мені про передачу "Орел і Решка" на каналі Інтер, де двоє ведучих подорожують світом, а монетка вирішує, хто з ведучих буде жити у новому місті на 100 баксів на вік-енд, а хто буде насолоджуватися безмежним грошовим запасом. Звісно, мене одразу зацікавила передача про Стокгольм. Дивилася з насолодою і з усвідомлення, як же нам пощастило жити саме в цьому місті на нашій величезній планеті!
Я ніколи не побачу це місто очима туриста, але подивитися осторонь на нього теж цікаво)
І ще тепер я з точністю можу сказати, що наша прогулянка дахами була набагато цікавішою і красивішою, ніж те, що пропонують за гроші (хоча наша прогулянка не була така ж супер-безпечна, як це робиться в організованих турах)
Хто хоче подивитися на Стокгольм у досить гарній компанії, вам сюди:
http://inter.ua/ru/video/program/orel_reshka/2011/12/24/stockholm

PS1: а поміж тим, дивилися "Прометей", який мені не сподобався (хоча я б на нього і не пішла, та після того, як Т. сказав, що він 30 років чекав на такий фільм, я відмовити не могла, самі розумієте. В результаті Т. розчарувався дуже сильно)

PS2: у мене ангіна у повному розквіті, а післязавтра мала б летіти в Молдавію... Ну, може, трапиться диво, я в нього вірю!
dziga: (bw_cigar)
Вчора, щоб повністю зайнятися нічого-неробінням пішли на цей фільм. І не пожалкували.
Проста американська комедія з моментами трагічності, але врешті-решт з перемогою життя!

Трейлер можна подивитися тут:
http://youtu.be/JQTetUGvKWk

Мене ж особисто до глибини душі розчулював власний чоловік з його коментарями: "мені цей візочок подобається", "цей зовсім не подобається", "ці слінги якраз те що треба! запамятай бренд")))
dziga: (bw_cigar)
Останнім часом я подивилася багато гарних фільмів, про які давно хотіла написати, та все руки не доходили. Розпочну з тих фільмів, які входять у список "must see" і які пов’язані з цією специфічною країною, в якій мені довелося жити. Так що якщо ви хотіли дізнатися про Швецію те, про що навіть не здогадувалися, то дуже рекомендую все це дивитися!
принаймні дивитися далі )
dziga: (bw_cigar)
Завдяки вашим чисельним порадам подивилася чудовий фільм, з нього й почну!
"Кухонні байки" (Salmer fra Kjøkkenet, 2003), реж. Бент Хамер (Швеція, Норвегія)

У цьому фільми стільки іронії, що для Хамера лише за це слід було придумати спеціальну премію. Шведські вчені вивчають норвезьких холостяків, уже з одного цього сюжету стає смішно (принаймні мені), та це ще не все, смішно буде навіть тим, хто ніколи не бачив цих дивовижних вікінгів). В той час, як наука хоче все пояснити у суто позитивістському світлі з чітко встановленими рамками, життя невпинно скочується до постмодернізму, без центру, рамок, істин. Де суб'єкт, де об'єкт вивчення, нічого не зрозуміло, все рухається, все змінюється, зате в таких відносинах народжується щось більше за якусь примітивну наукову "істину". Цей фільм я рекомендую усім без виключення!

Ще ми дивилися "Factotum" того ж Бента Хамера (за що окрема дяка [livejournal.com profile] odvis).

І знаєте, Хамер зняв це просто шикарно, саме так, як я собі уявляла! Навіть більше, Метт Діллон у Хамера вийшов ще кращим Ченаскі, ніж я собі уявляла! Рекомендую усім, хто любить Буковські!

Потім ми дивилися "A dangerous Method" (2011, Девід Кроненберг) і обоє вирішили, що Кайра Найтлі там все зіпсувала. І чому біля цього фільму наробили стільки шуму? Хоча історія могла би бути шикарна- Фройд, Юнг, 20-30-ті, ой, в мене вже уява розігралася - але нічого з цієї історії Кроненберг не зробив. На жаль.

Також ми ходили на допрем'єрний показ "The Iron Lady" (2011, реж. Phyllida Lloyd)

У себе в FB я про свої враження написала "After watching The Iron Lady I wonder: is it a kind of revenge of the Brits against M.T. or is it their way to express their admiration? Or is it a kind of precaution to all women who struggle for power, or to all politicians stubbornly rigid and unflexible, or pehaps to the poor who wants to make it to the very top? Yet, besides all this, I did enjoy the movie! Maryl Streep is gorgeous!", більше не знаю, що додати, цим все сказано, як на мене.

І от сьогодні ми нарешті пішли в кінотеатр на "Дівчину з тату дракона". І що? Шведський фільм нам сподобався більше! Хоча Фінчер старався, і Швеція на Швецію схожа, і Деніел Крег лапка, і Руні Мара не менша лапка, ще і Шергорден знімається, але... ось ці зміни Ларсонівського оригіналу, і ось це ніяке зображення Еріки (яку якраз в шведському оригіналі я люблю найбільше), геть мені не сподобалися. так що таке, але знову ж таки, як я написала у себе в ФБ "But first minutes of the movie and the music were worth going to the cinema".
dziga: (Default)
[livejournal.com profile] odvis мене спокусив побавитися у відгадування фільмів, отож, тепер я спокушаю і вас)
Мене щось так затягло, хоча дивно з чого? Я ж не такий великий кіноман, але...
Отож, кіномани-любителі, приєднуйтеся до гри!
http://otgaday-ko.livejournal.com/181218.html
dziga: (biaritz)
Den brysomme mannen (2006) Зайва людина
Реж Йєнс Ліен (Ісландія, Норвегія)

І знову скандинави тішать! все-таки, якщо вже тут хтось щось почуває, то почуває на повну, без золотої середини соціал-демократії
Отже, уявіть собі ідеальний світ, такий чистенький, прилизаний, усі тобі посміхаються, усі їздять на екологічних машинах, усі такі френдлі, і еко-френдлі і х’юман-френдлі. Тут не буває ніяких ексцесів, ну, так, рай на землі, якщо хочете. Але знаходяться в цьому раю люди (їх одиниці), які відчувають, що щось таки не так, життя таке прісне, ніякого смаку, вип’єш кави – наче вода, переспиш з одним-другим…десятим – ніякої різниці, усі на один манер, всіх бентежить лише новий ремонт у квартирі, ну, може нова машина, але нікого не зачіпає, хто поряд з тобою, наче всі органи відчуттів атрофовані, що вже казати про більш тонкі матерії людських почуттів. Звісно, такі люди, які здогадуються, що щось не так, зайві у такому суспільстві. Що з ними робити? Що їм залишається робити? Ну, чому ви не можете бути щасливими, от всі можуть, а ви ні? – запитує одна дама нашого зайвого героя. А і справді, чому?
Чому знаходяться мамонти, яких тягне у просту кухню, без алюмінієво-пластикового начиння, там де пахнуть пироги, там де все розкидано, і так, знаєте, по-домашньому розкидано, там де на вулиці чути сміх дітей, і десь далеко-далеко звучить справжня жива музика.
Знаєте, у нас з режисером, видно, однакові сприйняття сучасності, бо для мене цей символ сучасності – це сучасна кухня і веремія цих вічних ремонтів. Як на мене, це головний симптом, що з людьми щось не так…Розумієте, уже така рідкість побачити просту домашню кухню! Тепер у нас не кухні, а лаунжі в аеропорту. Такий собі кухонний лаунж для всіх і ні для кого конкретно. Я скоро започну рух «за визволення домашніх кухонь з лаунжевого гніту». Та це так, ліричний відступ.
А фільм чудовий! Дивіться!
Навіть на ютюбі є повна версія.
dziga: (biaritz)
Хоч тиждень ще не зовсім минув, та час є саме зараз, отож ділюся побаченим! Тиждень вийшов якимсь скандинавським!
Моя велика подяка [livejournal.com profile] odvis за те, що поділився скандинавським щастям і я відкрила для себе Крістофера Бое!
Перший його фільм називається "Реконструкція" (2003). Другий "Аллегро" (2005).
Пишу одразу про два фільми, тому що вони дуже подібні. Такі міфологічні історії про любов, велику і заповітну, таку справжню-справжню, яка приходить у життя для того, щоб залишитися з нами назавжди, яка змінює нас, ні, вірніше так: яка робить з нас НАС (якщо ми їй дозволимо)! Це прекрасні історії, на які дивишся і розумієш: "Саме так і є! Інакше і не може бути!" Це такі казки, які більші за реальність, тому що вони не прикидаються реальністю: "не забувайте, це фільм, реконструкція, та все ж чомусь від споглядання її стає так боляче...", застерігає нас Бое, та ви не бійтеся, серце буде щеміти по-хорошому, від розуміння, що щастя поруч, його лише треба вміти побачити і впустити!
За формою ці фільми нагадали мені ще одного скандинава - Ерленда Лу, своєю невимушеністю, простотою і... людяністю, а за змістом вони вже перенесли мене у Бельгію, та ж сама грань між містикою і реальністю, як у "Появі Іохіма Стіллера" Лампо (до речі, дуже рекомендую екранізацію 1976 року ). Більше того, один з головних персонажів у фільмах - Копенгаген, так що хто просто любить ці казкові скандинавські cityscapes, дуже раджу дивитися Бое)

Ще один фільм, дотичний до Скандинавії, та знятий у Канаді, називається "Водоверть" (реж. Denis Villeneuveб 2000). Його я дивилася ще до Нового року, та досі враження від фільму зі мною, і це без перебільшення найкращий фільм, який я подивилася за 2011 рік! У вирі подій описаних у фільмі якимось незбагненним робом перетинаються долі багатьох людей, все крутиться у такій веремії, що стираються межі між усім і приходить розуміння цілісності і гармонії, яку забезпечує саме цей (здавалось би) хаотичний рух!

Ще на цьому тижні була Португалія. Подивилися "Таємниці Лісабона" (реж. Raoul Ruiz, 2010) Уявіть собі казки з "Тисячі і однієї ночі", перенесіть їх у Португалію, Іспанію, Францію у століття так 18, і вуа ля! - відірватися нема сили!

А про те, що мені сподобався новий Шерлок Холмс Гая Річі і "Шкіра, в якій я живу" Педро Альмодовара, ви вже знаєте.

PS: Якийсь нечистий заніс на на "martha marcy may marlene", огидний фільм, я вам скажу. У мене лишилося одне запитання: "Чому я додивилася цю непотріб до кінця?"
dziga: (biaritz)
реж. Томас Альфредсон
в гол.ролях: Джон Хурт, Марк Стронґ, Тобі Джоунс, Ґарі Олдман, Колін Фірт
в епізодах з"являються Константин Хабєнский і Свєтлана Ходчєнкова



Якщо ви любите справжнє шпіонське і, не побоюся цього слова, гостросюжетне кіно, то вам уже треба бігти в кінотеатр!

під кат за подробицями )
Я цей фільм ще раз точно подивлюся бо з першого разу до мене не все дійшло)
dziga: (bw_cigar)
Сьогодні закінчився ХХІІ Стокгольмський Кінофестиваль. Якщо за фільмами фестивалю довелося б судити про те, чим живе наша планета сьогодні, то картина вийшла би не надто весела. І невесела вона б була не через те, що у світі стільки воєн, насилля, ненависті, несправедливості, а в першу чергу тому, що прослідковується якась нездорова тенденція примирення з цим злом, ніби по-іншому і бути не може, навіть у світі відвертих фантазій, добро і зло постійно міняються місцями так, що сам суб’єкт переживання не розуміє, що з ним відбувається, чи є він жертвою чи катом і злочинцем. А тепер про все це по порядку (у порядку перегляду фільмів, а не моїх особистих уподобань).
читати про враження далі )
На деякі фільми, на які були куплені квитки, так і не вдалося піти. Так що буду наздолужувати втрачене протягом року і ділитися враженнями поступово.
dziga: (biaritz)
Вчора нарешті подивилися! Сподобалося!
Цьогоріч Іньяріту буде почесним гостем Стокгольмського кінофестивалю, так що вирішили до початку фестивалю передивитися всі його фільми.

dziga: (stock)
Вчора був просто таки чудовий день!
Вім Вандерс та Вуді Аллен стали його невідємними атрибутами.
Якщо ви ще не дивилися Піни, то бігом в кінотеатр і дивитися, бо обовязково треба дивитися в 3Д, а якщо ви не дивилися Midnight in Paris, то бігом завантажувати і дивитися, тут кінотеатр не потрібен.
Є люди, які досліджують мистецтво, є люди, які створюють мистецво, а є люди, які є мистецтвом, саме до цієї, останньої категорії, належить Піна. Усі її учні, які знімалися у фільмі, наголошують на її винятковій здатності дивитися так глибоко в душу кожного, що у учнів відкривалися ті якості, про які вони навіть не підозрювали. В такій здатності і є велич - зробити великими тих, що навколо. Вразила "позачасовість" цих танцюристів, такі сильні великі діти, і саме що діти, а не інфантильні дорослі, які тільки й шукають місця, де б можна було сховатися від реальності. Прекраний фільм, мінімум слів і максимум руху, саме так як треба, нічого зайвого, так як, мабуть, хотіла Піна, яка вважала, що те, що не можна виразити словами, можна виразити у танці. Саме те, що залишається поза наративізацією, і є танцем. "Tanzt, tanzt, tanzt, sonst sind wir verloren", хіба з цим можна сперечатися?

А що ж Вуді Аллен? Він просто вкрав мою давню мрію і зробив з неї фільм! Ось така конгеніальність:) Потрапити у Париж 1920-х, ну, хіба це не щастя? Головному герою комедії Аллена (американцю-сценаристу-прозаїку-початківцю) саме так пощастило. Фільм веселий, милий, душевний, одним словом, треба дивитися!

Profile

dziga: (Default)
dziga

May 2014

S M T W T F S
     12 3
45678910
1112131415 1617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 19th, 2017 04:28 pm
Powered by Dreamwidth Studios