dziga: (reading_is_sexy)
Наразі я ретельно перечитую книгу Еткінда, і хочеться рознести її на цитати і постити-постити, але нема на то часу, бо треба з цього щось вагоміше робити, аніж жж-пост, та от не втрималася:

"Russian books have always been written in blood. An author is the writing dead. The literary form has a shape of coffin." (Це автор про Сінявського пише). До речі, Сінявський таки вірив, що в табір його загнали саме тексти, це така сила метафор, які стають живими і породжують страхітливу реальність навколо (а вже суд і все інше, це інструмени)

Або от Шаламов: “our experience categorically rules out the use of the genres of the grotesque of the fantastic. But neither Siniavsky nor Daniel has seen those rivers of blood that we saw. Both of them, of course, can use the grotesque and the fantastic.” (це щодо того, чи можна говорити, що чиєсь страждання більше і хто може репрезентувати те, що до репрезентації не дається)


Ну, або ще: “the past haunts the citizenry, dividуі the society, and limits political choice” (і скажіть, що це не про нас?)

Взагалі чудова книжка, щоб помедитивути про память про гулаг (і не тільки) і про радянську (і сучасну російську) історію взагалі крізь літературні і кінематографічні тексти.

41bUYVyKTGL._SY344_PJlook-inside-v2,TopRight,1,0_SH20_BO1,204,203,200_
dziga: (reading)
У своїй збірці ессе (яку нещадавно видали шведською, тому про неї говорять зараз багато говорять) американський автор розглядає різні аспекти єврейської ідентичності. Він каже, що серед єврейський дітей популярна така гра: "а що якби зараз був Голокост, хто б з наших сусідів нам допоміг переховуватися?" (ось така гра у Анне Франк). Ми нещодавно про це говорили зі знайомоюю, і вона розповідала, що у її (шведських) дітей є така гра у навпаки "ми б допомогли єврейським дітям, якби зараз був Голокост?"
Ось такі от ігри.
dziga: (reading)
За цим посиланням можна подивитися відео і прочитати "транскрипт доповіді американського історика Тимоті Снайдера, професора Єльського університету, яку виголошено 22 листопада 2011 року у Київському будинку вчителя в рамках круглого столу «Історичний досвід Центрально-Східної Європи у роки Другої світової війни: спільне і специфіка».

http://www.uamoderna.com/index.php/podii/57-podiji/snyderkyiv/23-snyderkyiv
dziga: (reading)
Місця забуття цікавлять мене ще більше від місць памяті, що і не дивно, бо вони ідуть в тандемі (хоча навряд чи можна говорити про забуття там, де ще хтось знає про те, що забувається (Тут мені одразу пригадується лекція Джея Вінтера, яку я слухала десь рік тому, де він розповідав про мовчання як місток між памяттю і забуванням, до речі, мовчанню він присвятив свою останню книгу, тоді він ще був у процесі її написанні, може, вже зараз дописав, хто знає, я щось не слідкувала). Та зараз не про нього, зараз про допис Андрія Портнова про "Цитадель" у Львові (наскільки я зрозуміла, це його доповідь з останнього семінару Кебриджської програми Memory at War (якби мені швидше дали британці візу, я б могла на неї встигнути).
Тут уривки:
"I don’t know what (if anything) went through the minds of the hotel investors, or the construction workers, who saw the bones being extracted from the earth, about the people on top of whose remains they were building the city’s most expensive hotel. I don’t know how many potential clients of the hotel might be repelled or, on the contrary, attracted by the idea of living within walls which were known only a few decades ago as the ‘Tower of Death’. It is certainly the case, however, that the socio-psychological phenomenon of being habituated to violence and forgetting is something that distinguishes many former Soviet republics from their Western neighbours (including those in the countries of the former socialist camp)."
The question is, what kind of memory is possible and desirable in a region where thousands of square metres of urban and rural space comprise sites of mass martyrdom? Where should we draw the line between space where some kind of normal life is possible despite this history, and space where only monuments and museums are appropriate? Can memory exist and be reproduced without transforming the site in question into a museum?"
"how and where it is possible to proceed in such a way as to avoid ‘trampling’ the dead? How can one live in a terrible place and remember the events and the people connected to it? In post-communist Poland completely new preconditions for ‘remembering’ the past have emerged, and a fundamental expansion of the frames of what is ‘ours’ in the past has become possible. Websites devoted to Muranów now contain a huge volume of texts, photographs and commentary. Works dealing with the Holocaust have been made a compulsory part of the school curriculum. A few years ago the ghetto border was drawn along the streets of contemporary Warsaw. If you drop your gaze to the footpath as you walk, it’s easy to make out this line. Much more difficult is the task of imagining the pre-war and wartime city, with its utterly different street grid. It’s easy to step across the border which once divided ‘our’ world from ‘theirs’. One can try to grasp the fact that, ultimately, the line dividing the space where life is nevertheless still possible from the space which should by rights only be marked by monuments and museums, passes through our consciousness and is expressed through our attitude to the past and the present."
Тут все:
http://cambridgeculturalmemory.blogspot.com/2011/04/sites-of-forgetting-ii-by-andriy.html

А тут є трохи про це ж, але російською:
Так на карте Украины и Европы появилось очередное место забвения. Собственно, мы в значительной степени живём среди таких мест: водим детей на прогулку в парк, на месте которого во время войны было еврейское гетто; болеем за футбольные команды на стадионах, построенных на старых кладбищах; учимся в университетских корпусах, возведенных на месте массовых расстрелов; купаемся или удим рыбу в воде, под которой – затопленные поселения и церкви. А ещё жарим шашлыки в Куропатах. Или спускаемся байдарками по Беломорканалу.

Индивидуальность человека, абсолютное признание ценности человеческой жизни остаются в нашей части Европы не безусловным приоритетом, а осознаваемым лишь меньшинством (!) идеалом, за который приходится бороться едва ли не ежедневно. А высокопарные фразы, вроде «Никто не забыт, Ничто не забыто» звучат даже не как горькая ирония, но как страшное пророчество.
Далі:
http://urokiistorii.ru/blogs/andrei-portnov/1446

а тут українською:
http://www.polit.ua/analitika/2011/03/28/portnov.html

(а взагалі я скоро заведу собі повністю робочий блог і перекочую туди:)
dziga: (cat)
Timothy Snyder: Bloodlands. Europe between Hitler and Stalin.
Basic Books, 2010.



Для позначення Східної Європи та "окраїн" Радянського Союзу Снайдер винайшов нове слово: Bloodlands. А чому б і ні? Яке слово краще може передати усі жахіття, які регулярно провокували то Сталін, то Гітлер поперемінно, а в більшості випадків разом. То ж сторінка за сторінкою читач дізнається про історію колективізації, Голодомор, Kristallnacht, розкулькулювання, чистки, final solution, концетраційні табори, переселення... Історія цілого регіону постає як цілісна картина, де кожна подія вплетена в мереживо заплутаного пазлу, який Снайдер намагається скаласти до купи. Що мені подобається в цій книжці (і чому власне я захотіла про неї написати тут) то те, що вона написана дуже просто, помітно, що автор писав її на широкий загал, а не для "вузького кола спеціалістів", тому вона буде цікава не лише історикам, а усім, кого цікавить історія взагалі.
Через те, що Снайдер часто звертається до історії пересічних людей, його історія видається дуже живою і проходить не лише через мозок але і через серце (пардон за банальність, та відчувалося саме так).
Снайдер пише дуже енергійно та інтригуюче, так що я не помітила, як 500 сторінок тексту якось одразу скінчилися. Щоб дати вам відчути стиль написання, ось декілька цитат:

Stalin's crimes are often associated with Russia, and Hitler's Germany. But the deadliest part of the Soviet Union was its non-Russian periphery, and Nazis generally killed beyond Germany. The horror of the twentieth century is thought to be located in camps. But concentration camps are not where most of the victims of the National Socialism and Stalinism died. These misunderstandings regarding the sites and methods of mass killing prevent us from perceiving the horror of the twentieth century.

The most persecuted European national minority in the Second half of the 1930s was not the four hundred thousands or so German Jews (the number declining because of emigration) but the six hundred thousand or so Soviet Poles (the number declining because of executions).

Auschwitz became a giant camp very much on the Soviet model, although its slave labor served the interests of German companies, rather than Stalin's dream of planned industrialization.


Що було цікаво особисто для мене, то це увага до подій на Далекому Сході.
Наприклад, я нічого не знала про плани Японії створити "українську державу" на радянських територіях Східного Сибіру (от про це я б хотіла дізнатися більше).

The Japanese were toying with the idea of establishing a puppet Ukrainian state on Soviet territory in the east-Siberia, based on the million or so Ukrainians who lived there as deportees or settlers.

Читала, що вже готується український переклад.

А тут можна подивитися, що Тимоті Снайдер каже про свою книжку:

http://forum-network.org/lecture/timothy-snyder-explores-europe-between-hitler-and-stalin
dziga: (bw_cigar)
Написана/намальована у 1967 році угорцем Віктором Ваші історія СРСР під назвою "RED PRIMER for CHILDREN АND DIPLOMATS" дає увялення про основи "совєтології"
Може, ви вже бачили, та якщо ні, то буде цікаво, я впевнена.
Ось деяки з тамтешніх картинок/історій:
Read more... )
далі текст і картинки тут: http://redprimer.com/
dziga: (Default)
По-моєму, новий проект Вахтанга Кіпіані має бути цікавим.
Зайшла сюди зранку і досі вийти не можу:)
Ось:
http://www.istpravda.com.ua/
dziga: (reading)


Книжка Вольфґанґа Шивельбуша, німецького соціяльного історика, який вивчає корені свідомости сучасного індустріяльного суспільства, є блискучим зразком дослідження з історії повсякденности, написаного в антропологічному, а не фактологічному ключі, що міг звестися до переліку екзотизмів. Це історія речовин, що їх люди навчилися ковтати або вдихати, щоб отримати приємні відчуття. Автор не обмежує дослідницьку мету описанням способів отримання насолоди з допомогою хімічних збудників (наприклад, у ХVІІІ сторіччі тютюн переважно нюхали, хоч раніше його курили за допомогою люльки, а пізніше – в сиґарах та сиґаретах), а зосереджується на питаннях: як ці речовини вплинули на історію людства? У який спосіб нові предмети розкоші – харчові продукти – з’явилися в Европі? Чи були кава, чай і тютюн лишень випадковими наслідками колоніяльних відкриттів? Зрештою, чому пристрасть до приправлених орієнтальними прянощами страв, така виразна в Середні віки, так раптово зникає у ХVІІ сторіччі? Чому деякі речовини, що протягом сторіч були дозволеним джерелом насолоди (як-от опій чи гашиш), наприкінці ХІХ сторіччя раптом зазнали заборон і таврування?

чому варто читати )
dziga: (Default)
Вони так "возвращают историческую истину", і не вірять, що можливі Гулаги, принаймні в тій формі, в якій вони були тоді. оптимісти?...


так дивишся, і коси дибки стають...
dziga: (veil)
"We consider it incorrect and unjust to consider the Holodomor [Ukrainian for "death by hunger"] a fact of genocide of a certain people," Yanukovych said. The Ukrainian President called the death of millions of people by starvation "a common tragedy" of the Soviet people.

звідси: http://www.thenewamerican.com/index.php/world-mainmenu-26/europe-mainmenu-35/3424-president-of-ukraine-denies-stalin-era-soviet-holocaust

А Україна і справді перезавантажується.
dziga: (Default)
Весь текст тут: http://grani.ru/Events/Disaster/m.176940.html
А ось деякі уривки:
"Вот так и ездит наш чекистский табор по восточноевропейским столицам, предлагая свои услуги: подковать европейских президентов, парламенты и прессу, очень искусно подковать, как некогда Левша подковал блоху, и погадать на нашей имперской колоде, суля свидание с трефовым королем в казенном российском доме, то есть в лагерном бараке по имени РФ, в частности, на Красной площади 9 мая. И бубновый король будет. (Путин – явно трефовый, а Медведев – бубновый.)...
Победа чекистов над гестаповцами – это поистине большой день для СССР и Восточной Европы. Отмечали бы, что ли, союзники – США, Великобритания, Франция - день победы над Гитлером отдельно, без нас и несчастных стран Балтии и Варшавского договора. У них – свадьба, у нас – похороны. Они победители, они имеют право....
От нас ждали покаяния. Примерно такого: "Простите нас, окаянных. Мы не лучше гитлеровцев. Мы вас обидели, мы вас растерзали. Мы не достойны числиться среди победителей фашизма, потому что наш режим был не лучше фашистского. Сталинизм равен фашизму, Гитлер равен Сталину, СССР равнозначен Третьему рейху. Скажите, куда нам идти на Нюрнбергский процесс. Мы просим у Восточной Европы, Балтии, Финляндии прощения на коленях". И встать на колени у всех европейских стен, потому что эти стены стали из-за нас Стенами Плача...
Я не работаю в СВР, я не знала, что поляки собирались совершить этот безумный полет. На самолете своих врагов, потрепанной "тушке", отремонтированной врагами уже после победы Качиньского на выборах, без прессы, без охраны военных самолетов, без контроля, на заброшенном военном аэродроме, полностью отдаться в руки темных чекистских сил... Теперь понятно, почему "Катынь" пустили по телевизору: этот Тамиздат был кусочком сыра в мышеловке....
Почему польские патриоты не легли в Варшаве поперек взлетной полосы? Да если бы я знала про этот рейс, я бы бросилась в ноги польскому послу и заклинала его позвонить и предупредить. Вот до чего доводят игры в "перезагрузку". Лететь в тыл врага, в руки врага, на милость врага...
Антисоветчик Качиньский ошибся только один раз - когда полетел в советском самолете на советскую территорию, доверившись советской власти.

А цивилизованный мир не станет обвинять. Все покроют газ, нефть и туман."

Посилання знайшла у [livejournal.com profile] malenkyptashok
dziga: (veil)
Цікавий погляд про трагедію під Смоленськом:
«Я подвійно пригнічений. Я порівнюю це з катинською трагедією – тоді нашій інтелігенції стріляли в потилицю, зараз ми втратили частину інтелектуальної еліти нашого народу. Це Катинь номер два», - заявив перший президент незалежної Польщі Лех Валенса. Колишній лідер «Солідарності» озвучив ті настрої, котрі запанували в польському суспільстві, активізувавши русофобські настрої". Далі:
http://orestsokhar.livejournal.com/38255.html

а от що в Guarduian написали:
"Yesterday, Donald Tusk and Vladimir Putin met again amid the carnage of Smolensk, again united in grief. Improbable as it seems, Lech Kaczynski's legacy may be to bring Warsaw and Moscow closer and to help Poland to break the tragic cycle of its history." (мені аж моторошно стає від цієї цинічності...)
http://www.guardian.co.uk/world/2010/apr/11/poland-lech-kaczynski-legacy-analysis

Profile

dziga: (Default)
dziga

May 2014

S M T W T F S
     12 3
45678910
1112131415 1617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 26th, 2017 12:13 am
Powered by Dreamwidth Studios