dziga: (reading_is_sexy)
Саме 40 років тому світ побачив роман Еріки Джонг "Страх літати"!
Зараз я трохи по-іншому дивлюся на нього, ніж тоді коли прочитала його вперше
У мене є запитання до Ісідори, навіщо їй було боротися за місце в системі, проти якої вона боролася? Навіщо тра...ся направо і наліво, щоб самоствердитися? Це єдиний шлях пізнатися свою сексуальність?
Та не дивлячись на ці запитання, я вітаю себе з 40-річчям цього роману! Досі вважаю, що всі жінки мають його читати! Вона розхитує стереотипи, у тому чисслі психоаналітичні стереотипи про жінок і особливо про природу їхньої творчості, а це дуже потрібне діло))
З Днем народження тебе, "Страх літати"!
dziga: (biaritz)
Отже, як же все-таки бути жінкою у наш буремний час?
Чому називатися феміністкою стало ледь не лайкою, а якщо хтось і каже, що вона феміністка, то обовязково так, знаєте, з сарказмом, або принаймні з іронією?
Чи може феміністка наймати працівників, які виконають хатню роботу? Чи може вона наймати няню врешті-решт?
Чи може феміністка носити бюстгалтер, голити зону бікіні, носити стрінги?
Чи треба боротися за свою фігуру? Стежити за модою?
Для чого потрібно народжувати дітей?
Для чого не потрібно народжувати дітей?
Треба одружуватися? Не треба одружуватися?
Варто робити аборт? Не варто? Як про це говорити?
Як же бути жінкою врешті-решт?

caitlinmoran

Якщо у вас коли-небудь виникали такі запитання, то ця книжка для вас! Якщо ви хочете провести кілька вечорів, заливаючись від сміху, то ця книжка теж для вас!
Якщо ж ви згідні, що роль жінки давати, давати, давати....піклуватися, піклуватися, піклуватися, мовчати, мовчати, мовчати... і при цьому всім цим насолоджуватися, бо так вас природа зробила, то ця книжка точно не для вас і навіть не читайте далі цей пост, не витрачайте всій дорогоцінний час.

Моран пропонує "п"яту" хвилю фемінізму - "ха-ха"- фемінізм:
If there is to be a fifth wave of feminism, I would hope that the main thing that distinguishes it from all that came before is that women counter the awkwardness, disconnect and bullshit of being a modern woman not by shouting at it, internalizing it or squabbling about it - but by simply pointing at it, and going "HA!", instead.

Щоб дати відчути на смак її стиль даю кілька цитат:

A male feminist is one of the most glorious end-products of evolution.

або:

So, here is a quick way of working out if you are a feminist:
a) Do you have a vagina? and
b) Do you want to be in charge of it?


Ну, і вся книжка в такому стилі. Просто не модливо залишатися після неї не-феміністкою!

Читати Моран було наче спілкуватися з подругами, от кожна з моїх дорогоцінних дівчат могла б написати цю книжку, але, мабуть, не так смішно, тому вся слава дісталася Моран, а не моїм прекрасним розумницям.
Інколи я відкриваю книжку на будь-якій сторінці і просто заходжуся сміхом. Це такий empowerment я вам скажу, коли розумієш, що від ситуацій, які вводять тебе в ступор, можна так сміятися.
Я ще ніколи не читала такого ясного і смішного тексту про все, що стосується тільки жінки - від місячних, білизни, депіляцій, до пологів, материнства і абортів включно. Чесність і відвертість гарні компаньйони у письмі, і у читанні теж!

Цього року вона так часто була в Швеції на усіляких шоу, що я просто не могла її пропустити, і я рада, що не пропустила, вона таки чудова!
SpirosPolitis_CaitlinMoran_021
dziga: (reading_is_sexy)
Щось в цьому році я дуже мало писала, що я читаю, рік уже завершується, тож почну наздолужувати і напишу, що прочитала нещодавно.

отже мої враження від прочитаного )
dziga: (reading_is_sexy)
З тих пір, як я почала читати шведською, я також почала з нетерпінням чекати оголошення переможців Премії Августа (того самого - Стріндберга), чекаю майже так само, як і оголошення нобелівки з літератури.

І щойно нарешті стали відомі переможці 2013 року!!!

Отже, з художньої літератури премія дісталася Лєні Андерссон за роман "Самочинство - роман про кохання" (Egenmäktigt förfarande – en roman om kärlek, Lena Andersson, Natur & Kultur)
Кажуть, в ньому дуже мова красива, одна насолода читати (ну, побачимо!)

З нон-фікшн відзначили "Експедиція. Моя історія кохання" Беї Усми (Expeditionen. Min kärlekshistoria, (illustrerad utgåva), Bea Uusma, Norstedts) Книжка про знамениту експедицію Андре на Північний полюс (яка відбулася в 1897 році на повітряній кулі).

І з дитячої літератури приз дістався Еллені Карлссон та Еві Ліндстрьом за книжку "Шнурівка, пташка і я" (Snöret, fågeln och jag, Ellen Karlsson och Eva Lindström, Hippo Bokförlag)
Книжка про дружбу і вміння залишатися собою (гарні вміння, варті того, щоб їх плекати в підростаючому поколінні, правда?)

Переможці отримають 100 тисяч крон і нескінченні години інтерв"ю і зйомок.

Ну що ж, книжки куплено! Буде чим зайнятися довгими зимовими вечорами.

Додам, що в минулому році були нагороджені дуже цікаві книжки, то ж якщо хтось цікавиться, то я дуже рекомендую (я знаю, тут є люди, які читають шведською, інакше я б не писала): за художній твір було нагороджеджено Йорана Розенберга за твір "Коротка зупинка на шляху з Аушвітца" ("Ett kort uppehåll på vägen från Auschwitz", Göran Rosenberg). Роман, в якому автор поєднує розповідь про свого батька, який рятується з Аушвітца, та історію власного дитинства в Сьодертельє - робітничому (і мігрантському) передмісті Стокгольма.

За нон-фікшн приз минулого року отримала Інгрід Карлберг (Ingrid Carlberg) за біографію Рауля Валленберга (шведського дипломата, який, як ви знаєте, рятував євреїв Будапешта і якого росіяни заарештували і більше ніколи не випустили з гулагу). Біографія називається "Ось кімната, вона чекає на тебе: розповіді про Рауля Валленберга" ("Det står ett rum här och väntar på dig ..." : berättelsen om Raoul Wallenberg).
dziga: (reading_is_sexy)
by Charles Warnke


You should date an illiterate girl. Date a girl who doesn’t read. Find her in the weary squalor of a Midwestern bar. Find her in the smoke, drunken sweat, and varicolored light of an upscale nightclub. Wherever you find her, find her smiling. Make sure that it lingers when the people that are talking to her look away. Engage her with unsentimental trivialities. Use pick-up lines and laugh inwardly. Take her outside when the night overstays its welcome. Ignore the palpable weight of fatigue. Kiss her in the rain under the weak glow of a streetlamp because you’ve seen it in a film. Remark at its lack of significance. Take her to your apartment. Dispatch with making love. Fuck her. Let the anxious contract you’ve unwittingly written evolve slowly and uncomfortably into a relationship. Find shared interests and common ground like sushi and folk music. Build an impenetrable bastion upon that ground. Make it sacred. Retreat into it every time the air gets stale or the evenings too long. Talk about nothing of significance. Do little thinking. Let the months pass unnoticed. Ask her to move in. Let her decorate. Get into fights about inconsequential things like how the fucking shower curtain needs to be closed so that it doesn’t fucking collect mold. Let a year pass unnoticed. Begin to notice. Figure that you should probably get married because you will have wasted a lot of time otherwise. Take her to dinner on the forty-fifth floor at a restaurant far beyond your means. Make sure there is a beautiful view of the city. Sheepishly ask a waiter to bring her a glass of champagne with a modest ring in it. When she notices, propose to her with all of the enthusiasm and sincerity you can muster. Do not be overly concerned if you feel your heart leap through a pane of sheet glass. For that matter, do not be overly concerned if you cannot feel it at all. If there is applause, let it stagnate. If she cries, smile as if you’ve never been happier. If she doesn’t, smile all the same. Let the years pass unnoticed. Get a career, not a job. Buy a house. Have two striking children. Try to raise them well. Fail frequently. Lapse into a bored indifference. Lapse into an indifferent sadness. Have a mid-life crisis. Grow old. Wonder at your lack of achievement. Feel sometimes contented, but mostly vacant and ethereal. Feel, during walks, as if you might never return or as if you might blow away on the wind. Contract a terminal illness. Die, but only after you observe that the girl who didn’t read never made your heart oscillate with any significant passion, that no one will write the story of your lives, and that she will die, too, with only a mild and tempered regret that nothing ever came of her capacity to love. Do those things, god damnit, because nothing sucks worse than a girl who reads. Do it, I say, because a life in purgatory is better than a life in hell. Do it, because a girl who reads possesses a vocabulary that can describe that amorphous discontent of a life unfulfilled—a vocabulary that parses the innate beauty of the world and makes it an accessible necessity instead of an alien wonder. A girl who reads lays claim to a vocabulary that distinguishes between the specious and soulless rhetoric of someone who cannot love her, and the inarticulate desperation of someone who loves her too much. A vocabulary, goddamnit, that makes my vacuous sophistry a cheap trick. Do it, because a girl who reads understands syntax. Literature has taught her that moments of tenderness come in sporadic but knowable intervals. A girl who reads knows that life is not planar; she knows, and rightly demands, that the ebb comes along with the flow of disappointment. A girl who has read up on her syntax senses the irregular pauses—the hesitation of breath—endemic to a lie. A girl who reads perceives the difference between a parenthetical moment of anger and the entrenched habits of someone whose bitter cynicism will run on, run on well past any point of reason, or purpose, run on far after she has packed a suitcase and said a reluctant goodbye and she has decided that I am an ellipsis and not a period and run on and run on. Syntax that knows the rhythm and cadence of a life well lived. Date a girl who doesn’t read because the girl who reads knows the importance of plot. She can trace out the demarcations of a prologue and the sharp ridges of a climax. She feels them in her skin. The girl who reads will be patient with an intermission and expedite a denouement. But of all things, the girl who reads knows most the ineluctable significance of an end. She is comfortable with them. She has bid farewell to a thousand heroes with only a twinge of sadness. Don’t date a girl who reads because girls who read are storytellers.
You with the Joyce, you with the Nabokov, you with the Woolf. You there in the library, on the platform of the metro, you in the corner of the café, you in the window of your room. You, who make my life so goddamned difficult. The girl who reads has spun out the account of her life and it is bursting with meaning. She insists that her narratives are rich, her supporting cast colorful, and her typeface bold. You, the girl who reads, make me want to be everything that I am not. But I am weak and I will fail you, because you have dreamed, properly, of someone who is better than I am. You will not accept the life of which I spoke at the beginning of this piece. You will accept nothing less than passion, and perfection, and a life worthy of being told. So out with you, girl who reads. Take the next southbound train and take your Hemingway with you. Or, perhaps, stay and save my life.”

Це прекрасно) Аж хочеться випити за всіх читаючих дівчаток!
звідси:
http://twentiescollective.com/2013/10/26/you-should-date-a-girl-who-doesnt-read-by-charles-warnke/
dziga: (doll)
Originally posted by [livejournal.com profile] busrra at Нил Гейман: Почему наше будущее зависит от библиотек, чтения и фантазии
Нил Гейман прочитал выдающуюся лекцию о природе и пользе чтения. Это не просто страстная апология, не туманное размышление, столь свойственное порой интеллектуалам-гуманитариям, но очень понятное, последовательное доказательство, казалось бы, очевидных вещей. Если у вас есть друзья-математики, которые спрашивают вас, зачем читать художественную литературу, дайте им этот текст. Если у вас есть друзья, которые убеждают вас, что скоро все книги станут исключительно электронными, дайте им этот текст. Если вы с теплотой (или наоборот с ужасом) вспоминаете походы в библиотеку, прочитайте этот текст. Если у вас подрастают дети, прочитайте с ними этот текст, а если вы только задумываетесь о том, что и как читать с детьми, тем более прочитайте этот текст.
Я, конечно, рекомендую оригинал, но некоторое представление о нем можно получить из моего перевода.



Читая и переводя это текст, я думала о своей маме, которая работает в библиотеке в числе тех, кто придумывает, как сохранить ее полезной и нужной для людей XXI века.
Я думала о тете своей бабушки, которая работала в библиотеке.
Я думала о своей бабушке, которая больше всего на свете любила читать и которая посылала своему брату учебники, умоляя учиться и читать.
Я думала о себе, каждый день работающей над тем, чтобы людям было удобно и интересно покупать и читать бумажные книги. Это у нас в крови. Это то, что определяет нашу жизнь, то, чего у нас уже не отнять. И я бесконечно рада услышать и прочитать, что все, что так ценно для нас, волнует и Нила Геймана.
Итак, я собираюсь поговорить с вами о чтении. Я собираюсь рассказать вам, что библиотеки важны. )
dziga: (reading_is_sexy)
Перечитую Фройда і розумію, скільки часу згаяно на читання спец.книжок про виховання, треба було одразу починати з хард кору!
Хоча, звісно, зараз читати Фройда - не те, що десять років тому, коли вірила його кожному слову)
Та все одно затягує!
Хоч не заради Веронічки я його зараз читаю (бо з нею якось і без Фройда можна розібратися), та якось все хочеться натягнути на неї, тепер от постійно думаю, як же вона буде виражати у діях ті "спогади" зі свого теперішнього сьогодення, які вона обовязково "забуде", але які будуть все одно присутні.
Коли я була вагітна, постійно думала, яка ж я буду мама, що ж робити, щоб не було інфантильних травм у моєї манюні, а зараз навіть про це не думаю. Усе якось так природньо, що я не розумію, звідки цим страхам про травми взятися. Я от собі подумала, що саме в материнстві мені дуже знадобилася моя (як я завжди думала занадто розвинена) емпатія (та, як життя показує, що саме в материнстві її забагато не буває!) Я відчуваю буквально все, що відчуває вона. Вживаюся з нею на 100%. Я зчитую бажання малої у їхньому зародку, помічаю кожну зміну, кожен порух її емоцій. Всі мами знають, що точно так само дитина відчуває маму. І це так класно, цьому ніхто не навчить, ніякі консультанти, ніякі книжки. Навіть Фройд! І це класно!!!
dziga: (doll)
Ну що ж нобеля дали, несподівано, але, може, і на краще, що так. Гарна література, про буденні проблеми, про жінку, про сімю, це гарний знак для нобеля після досить заполітизованих роздач за останні роки. Well done!
dziga: (reading_is_sexy)
В Барселоні ми купили декілька книжкових смаколиків, в більшості дитячих)
І от восени у мене нарешті дійшли руки до най-найсмічнішого - це книги Франсуази Барб-Галь "Як говорити з дітьми про мистецтво"

20131009_171342

У ній авторка розповідає, як простими словами говорити про складні (здавалося б) речі - як навчити дитину любити мистецтво і як навчити дитину бачити. Те, що нам, дорослим, здається головним у мистецтві, заради чого ми ідемо дивитися на той чи інший твір, зовсім неважливе дітям і це потрібно одразу зрозуміти. У дітей нема того багажу "експертного" знання, для них абсолютно все одно, чи перед ними Джоконда чи колобок в книжці з казками, для дітей головне те, що відбувається тут і тепер, і як на мене, це найкращий час навчитися БАЧИТИ.

тож як цьому навчити )

А ось це ще один смаколик авторки, книга чудова, така ж як і описана вище.
20131009_171308

Я б з радістю почитала ще такі книги про архітектуру, наприклад. Прсто чудова ідея!
Я рідко з таким захватом пишу про якусь книжку, але ось ці книжки повністю заслуговують на захват і читання!


пс: ми з Веронікою почали ходити по музеям у дуже ніжному віці (з місяців 3), і от я з нетерпінням чекаю, коли вона сама зможе вибирати, біля чого варто зупинятися:)
dziga: (reading_is_sexy)
якщо вже якась літературна середа вийшла, то нехай тут повісять (а то як тільки зайду на амазон, забуваю, що ж я хотіла купити:)

http://www.cicero.de/bilder/die-beste-belletristik-fuer-den-herbst
dziga: (reading_is_sexy)
Завтра все стане ясно!
Цікаво, що існують букмекерівські контори, де можна робити ставки на нобелівських лавреатів. І що саме цікаве, що часто гравці в цих конторах вгадують точніше того, хто виграє нобеля, ніж літературні критики.
В цьому році серед улюбленців, на які роблять найбільші ставки це кенієць Ngugi wa Thiongo - йому належить першість і серед гравців і серед багатьох критиків, до речі. Далі ідуть Асія Джебар (Assia Djebar), Еліс Манро (Alice Munro), Харукі Муракамі, Йун Фоссе (Jon Fosse), Джойс Керол Уотс, Свєтлана Алєксієвіч, Петер Надас.

А на кого ставите ви?
Я от думаю, що кенієць виграє. Нещодавно він приїздив у Стокгольм, до нього було дуже багато уваги, я так зрозуміла. що він пише так, як любить нобелівський комітет (хоча я ще нічого з нього не читала, але планую, ага)
dziga: (reading_is_sexy)
Нове число 10TAL (журнал, до речі, мені дуже до смаку, про сучасну,- в основному шведську,- літературу, у нас би сказали "журнал про 2000-ників") присвячено темі тіла в літературі. У звязку з цим багато про батьківство, материнство, вагітність. І от я собі згадую, де я читала про досвід вагітності і щось нічого крім Гретковської і Гавальди на пам"ять не приходить. З української літератури щось взагалі нічого не пригадую.
Ще у мене назріло питання - порадьте якусь книжку. де б материнство і взагалі відносини "мама-діти" були щасливі і райдужні, а то скрізь вони якось надто травматичні (чи то я щось не те читаю?)
20131004_083508
dziga: (reading_is_sexy)
Прочитала я сьогодні Друкерман і зрозуміла, що якась моя частина таки французька)
А якщо серйозно, я щось не дуже зрозуміла, що в цій книжці аж такого революційного, в багато чому доволі логічні висновки. Але, звісно, якщо порівнювати з Сірзами, то різниця у підходах до виховання велика, тому для тих, для кого Сірзи біблія, Друкерман таки революційна.
Пишу з мобілки, тому коротко - головна ідея це активне поєднання своєї ролі як мами і як окремого індивіда зі своїми бажаннями і цілями. Для мене це близько, бо дискурс жертовності і самозречення для мене особисто дуже далекий. Щаслива мама - щаслива дитина! Звісно, можна поставити хрест на собі, а потім ще так гордо заявляти, а я б могла і дисер дописати (спокуса велика, повірте!), але ... та будемо відвертими, якщо я не допишу свій дисер, це буде виключно через саму ж себе, і дитя тут якось зовсім ні до чого. Втім, в дитині дуже легко знайти виправдання, бо вона ж реально забирає 100 відсотків часу.
Але що це я про себе? Це пост про книжку! Книжка нічого, читається легко, багато місць веселять, хороше чтиво для мам у декреті (яким за визначенням 'нема що робити').
dziga: (reading_is_sexy)
Aprilhäxan

"Квітнева відьма" навідоміший роман Майгуль Аксельссон, за який вона отримала премію Августа у 1997 році. Як на мене, то її інші романи цікавіші і динамічніші, але критики чомусь вирізняються саме "Квітневу відьму".
За що я люблю Аксельссон, так це за те, що вона дуже гарно вміє зобразити усю заплутаність відносин "дочки-матері". Так і в цьому романі основна драма - це трикутник "дочки-матері-сестри". Часто цей трикутник переростає у ще складніші геометричні конфігурації, оскільки зображена сімя - це не біологічна родина, а особлива сімя, де усі три дочки всиновлені (чи правильно удочерені?) Втім, у матері є своя таємниця - рідна дочка, яка народилася з вадами і живе у лікарні. Та у цієї дочки є особливий дар - впливати на життя адаптованих дочок (от саме вона і є "квітнева відьма"). Що сильніше - гени чи виховання? Чи завжди все таємне стає явним? Чому так важко виплутатися з сітки стереотипів, навіть коли ти змінюєш родину, дім, місто?
Особливо цікаво було читати особисто мені, так як географія подій - Смоланд, так що я "навпомацки" впізнавала наші ландшафти і дізнавалася, як же живе люд у маленьких містечках нашого типу.
Знаю, що роман перекладений російською, так що можна рекомендувати до прочитання.
dziga: (reading_is_sexy)
1000348079

Сьогодні дочитала книгу спогадів дружини Антуана де Сент-Екзюпері. Звісно, ще до того як читати, я чула відгуки, що Екзюпері в цій книжці постає м"яко кажучи не з найкращого боку, але щоб аж настільки, я якось не очікувала. Моментами я навіть хотіла відкласти книжку і не читати до кінця, бо так мені боляче було за дружину і я постійно питала себе "Для чого? Коли вона перестане вестися на всі його маніпуляції і кине його під всі сто чортів?!"
А він як красиво нею маніпулював! Тільки вона хоче рятуватися від постійних принижень, від його життя з черговими пасіями, від того, що він соромиться на людях зявлятися зі своєю дружиною, себто нею, як тільки вона збереться кидати його, як він то хворий, то писати без неї не може, то жити без неї не може, а потім одразу ж кидає її напризволяще, не дивлячись на війну, хвороби і реальну небезпеку для неї.

Правильно вона пише, що для неї їхнє кохання було хворобою, від якої не лікуються. Дуже добре, що вона була досить релігійною, щоб у всіх своїх муках знаходити якесь провидіння.

Та книжка насправді дуже цікава. Мушу закінчувати, бо малявка намагається тут теж друкувати)
dziga: (biaritz)
З великим задоволенням прочитала статтю Ушакіна "Разложение тотальности: объектализация позднего социализма в постсоветских биохрониках", ділюся нею ще тут, раптом хтось ще любить 20-ті (Дзигу Вєртова, Шкловського і ко), а також хоче подумати про їхній вплив на сучасність, у даному разі на пострадянське документальне кіно:
http://gefter.ru/archive/9253

Але цей пост трошки не про те.
Головне, що це читання нагадало мені про просто прекрасну п"єсу шведського славіста Ларса Клеберга "Зорепад", в якій він "зустрів" моїх улюблених персонажів - у першій частині Ейзенштейна і Брехта, у третій - Ейзенштейна і Бахтіна, а посередині, в другій частині, автор помістив феєричний опис-псевдостенограму засідання якоїсь офіційної високопоставленої комісії СРСР, яка насправді відбулася у 1935 році, на якому дискутували з приводу китайского актора Мей Ланьфана. Участниками засідання стали Станіславський і Немирович-Данченко, Мейерхольд, Эйзенштейн, Третьяков, той же Брехт, шведський режисер Альф Шеберг, а також якись партійці, звісно. Вся п"єса по суті - це зіткнення різних ідеологій і світоглядів, за яким дуже цікаво стежити. Не знаю, чи можна знайти російський переклад в неті, але якщо колись трапиться, то для любителів усіх вищеназваних "персонажів" дуже рекомендую.
dziga: (doll)
Одним з планів на рік, які я собі у новорічну ніч напланувала, було вчити по одній поезії в тиждень. Спочатку я ще так-сяк план виконувала, а потім припинила, та згодом знову повернулася, але вже до дитячої поезії, і воно пішло!!!
Я навіть сама до кожної нашої іграшки віршики попридумувала і різні віршовані ігри для Веронічки (ось де мої творчі сили були потрібні!)
Нещодавно чудова [livejournal.com profile] roksi82 виклала свою дитячу поезію в жж, і вона нам дуже припала до душі, тепер "чайки" наше "все", вони нам навіть "Черепаху-аху" замінили (я думаю, мами тут в курсі про чудодійну силу черепахи:)
Щоб не одні ми від Оксаниної поезії кайфували, викладаю її вірші у себе під катом

Read more... )
dziga: (reading_is_sexy)
Маріо Варгас Льйоса "Тетушка Хулия и Писака"
llosa

Чудова сатира на масову культуру і "любовні" романи. Таке враження, що автор дражнить свого читатача і запрошує до гри, якщо не читати цей роман як таку собі сатиричну гру, то він видасться занадто пласким і нецікавим, та коли включаєшся в запропонований автором настрій, стає весело і ти чекаєш, що далі викине цей "писака". Сюжетно роман про закоханість молодого журналіста у свою старшу тітоньку, звідси - обурення родини, втеча з країни, повернення, і все це на тлі роботи починаючого журналіста і його оточення, в якому перуанський "писака" безкінечно видумує радіо-пєски (сучасні серіали), а потім ці всі видумки так його заплутують, що усі ці дони-хуани-педро-санчітоси заступають собою реальність. "Легке чтиво на літо", я б так окреслила цей роман двома словами.

Ірен Немировськи "Вино самотності"
Іren_Nemirovski__Vino_samotnostі

Це автобіографічний роман авторки, у якому вона змальовує долю своєї родини. На прикладі однієї сімї можна простежити за життям епохи - заможня єврейська родина живе у Києві, через революцію в Росії втікає до Парижа (вся ця подорож через Фінляндію і Швецію, до речі, і описана в романі). Складні стосунки в родині (особливо стосунки між мамою і дочкою), пошуки себе дівчинкою-підлітком, перші закоханості, перші розчарування, стають цікавою канвою для написання більшої історії. Мені дуже сподобалося.
dziga: (reading_is_sexy)
На днях прочитала цю книжку, і, як часто від Забужко, в голові вирують змішані відчуття. З одного боку - місцями дуже сподобалося, з іншого - викликало багато запитань і навіть такої хорошої злості. Проте з усіх боків - хотілося читати й читати, а це найкращий комплімент для книжки. Про ляпи а ля "Томас Вулф" уже писали-преписали (і в стрічці друзів в тому числі), тому я просто поділюся особистісними думками.
Я от думаю, коли закінчиться ось ця віра серед багатьох представниців нашої "інтелігенції" (і Забужк в тому числі) у якусь трансцендентну, вроджену, з генами передану, "інтелігентність" (в якій, до речі, Забужко відмовляє бідак Неборака з Андруховичом). Як на мене, така віра і є породження радянщини. У європейській традиції - інтелектуал - вільна пташка, не залежна від генів, а от "інтелігент" - то вже, виходить, зовсім інша пташка і у очах самих же інтелігентів. Тут пригадую чудову етнологічну розвідку Елеонори Нарвселіус про пост-радянську інтелігенцію Львова, у якій дослідниця показала, що в наративах інтелектуалів поняття "інтелігент" і "інтелектуал" якраз так і різняться у вірі в "вродженість" і "самостійність та заслуженість", при чому молоде покоління все більше схиляється до окреслення себе "інтелектуалами", щоб позбутися цього "радянського" флеру. Але зараз не про те, зараз про книжку Забужко.
Вона закінчує ессе про Соломію Павличко і для мене це ессе справило найглибше враження, взагалі люблю її читати, а після Забужко мені подумалося "як же шкода, що у мене немає своєї Соломії", тої хто йде попереду і показує шлях...

А ще подумалося, з ким же приходиться спілкуватися Забужко, якщо усі для неї здаються якимось зашореним непрохідним лісом невігласів? Так і хочеться їй сказати: "Пані Овсано, ваш читач розумніший, ніж ви про нього думаєте. Щось таки нам теж доводилося читати і навіть про щось думати, правда!" Не все так погано:)

Profile

dziga: (Default)
dziga

May 2014

S M T W T F S
     12 3
45678910
1112131415 1617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 19th, 2017 04:32 pm
Powered by Dreamwidth Studios