Arundhati Roy: The God of Small Things

[dziga]

"Roy peels away the layers of her misteries with such delicate cunning, such a dazzlingly adroit shuffle of accumulating revelations that to discuss the plot would be to violate it. Like a divotionally buil temple, The God of Small Things builds a massive interlocking structure of fine, intensely felt details. A novel of real ambition must invent its own language, and this one does" John Updike , New Yorker.


Що можна додати до такого влучного опису Апдайка? Повністю згідна, що якщо розповідати про сюжет роману, то неодмінно зруйнуєш весь його задум. Також погоджуюся, що Рой у романі вдалося створити свою власну мову, що безсумнівно робить цей твір не просто приємним чтивом, а зводить його до рангу справжньої (не побоюся цього слова) Літератури. Дивно, що після The God of Small Things Рой вже (чи ще?) нічого не (на)писала, хоча цей роман мав шалений успіх: ще до виходу роману Рой заплатили за нього півмільйона фунтів, у 1997 році він отримав букера, а права на його видання куплено у 21 країні.
Що робить цю книгу такою зворушливою і глибокою? Безперечно мова і вміння сказати про маленькі речі дитячими словами так, що від одного речення, слова, складу чи навіть звуку уся розповідь тобі стає такою близькою, що ти хочеш пригонути до себе увесь світ, принаймні увесь світ цього роману, хоча здавалося, що той світ такий далекий... Ну що може поєднувати мене з Індією 60-х, з маленькою громадою сирійських християн чи з тамтешніми комуністами, щоб я так переймалася? та є такі речі, такі дуже Маленькі Речі, які поєднують усе, тому що саме вони і є тим, з чого складається наше життя , вони і є усім нашим життям.
А що це за Речі, читайте самі...