J'ai tué ma mère.
Nov. 18th, 2010 11:45 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
dzigaА у мене другий вечір проходить з Доланом. Вчора дивилася його другий фільм Les Amours Imaginaires, сьогодні - перший J'ai tué ma mère (Я вбив свою маму) (трошки не хронологічно, та у житті часто так буває, а у жж ще частіше:)
Долан умнічка, я коли подумаю, що він знімав цей фільм в свої 19-20, я просто диву даюся, і надіюся, що продовжувати він буде у тому ж дусі.
On aime sa mère presque sans le savoir, et on ne s’aperçoit de toute la profondeur des racines de cet amour qu’au moment de la séparation dernière.
Guy de Maupassant
Фільм дуже відветрий, глибокий, поетичний... і до нього можна добрати ще купу епітетів, які роблять з фільма КІНО. Це фільм про любов, її можливість і неможливість, про стосунки, які рідко бувають простими, та, мабуть, вони й не можуть бути такими (і чому, власне, все має бути просто?). Син любить свою матір, матір любить свого сина. Син намагається по-своєму показати їй свою любов, матір же ніяк не може проявити свою. У кожного своє минуле, і його лещата міцно тримають наше теперішнє, змагаючись за наше майбутнє. Що переможе - любов чи неможливість її проявити? Відповіді у фільмі.
Там такі діалоги, що хочеться моментами робити паузи і просто їх самакувати.
А коли син кричить у розпачі уже на межі здоровго глузду: "що б ти робила, якби я сьогодні помер?"
і мати вже тихо собі під ніс, коли син пішов і нічого не чує, каже: "я би померла завтра", хочеться гримнути її по голові, і хочеться гримнути себе по голові і повторювати усім, кого люблю, вголос і багато-багато:"Я тебе люблю, я тебе люблю, я тебе люблю"...
Долан умнічка, я коли подумаю, що він знімав цей фільм в свої 19-20, я просто диву даюся, і надіюся, що продовжувати він буде у тому ж дусі.
On aime sa mère presque sans le savoir, et on ne s’aperçoit de toute la profondeur des racines de cet amour qu’au moment de la séparation dernière.
Guy de Maupassant
Фільм дуже відветрий, глибокий, поетичний... і до нього можна добрати ще купу епітетів, які роблять з фільма КІНО. Це фільм про любов, її можливість і неможливість, про стосунки, які рідко бувають простими, та, мабуть, вони й не можуть бути такими (і чому, власне, все має бути просто?). Син любить свою матір, матір любить свого сина. Син намагається по-своєму показати їй свою любов, матір же ніяк не може проявити свою. У кожного своє минуле, і його лещата міцно тримають наше теперішнє, змагаючись за наше майбутнє. Що переможе - любов чи неможливість її проявити? Відповіді у фільмі.
Там такі діалоги, що хочеться моментами робити паузи і просто їх самакувати.
А коли син кричить у розпачі уже на межі здоровго глузду: "що б ти робила, якби я сьогодні помер?"
і мати вже тихо собі під ніс, коли син пішов і нічого не чує, каже: "я би померла завтра", хочеться гримнути її по голові, і хочеться гримнути себе по голові і повторювати усім, кого люблю, вголос і багато-багато:"Я тебе люблю, я тебе люблю, я тебе люблю"...
