Лу: "Мулей"

Лу діє на мене якось гіпнотично. Одразу читаю майже до кінця, а потім розтягую останніх 30-40 сторінок на декілька днів, щоб просто з ним не розлучатися. В Aftenposten написали, що це краща книга Лу з часів «Ніївно. Супер»! і я з норвежцями погоджуюся.

«Мулей» починається словами: «МЫ ПАДАЕМ. ЛЮБЛЮ ТЕБЯ. ДЕЛАЙ ЧТО ТЕБЕ ХОЧЕТСЯ. ПАПА.» Книжка з таким початком вже засадично поганою бути не може, я так вважаю:)

А взагалі книжка про бажання жити і бажання НЕ жити, про бога і Бога, про те заради чого варто жити і через що хочеться вмерти. Але написано про це, як і все в Лу, просто, без зайвих заморочок і повчань.

А ще дуже тішить моє самолюбство те, що головну героїню звати Юлія і тут вже я знайшла стільки спільного: ми в мандрах шукаємо порятунок, тільки я з одними надіями, а вона зовсім з іншими.

Дівчина втратила усю сім*ю в авіакатастрофі. Навіщо жити далі? А головне як? Вона хоче себе вбити, та ось способи у неї дуже дивні (якщо взагалі в суїциді може бути щось НЕдивне). Після першої невдалої і ніби стандартної спроби вона вирішує не шукати легких шляхів, її смерть має стати особливою та загадковою, так вона дні і ночі проводить під Бухарестом в курятнику з надією підчепити курячий грип Н5НІ, бігає марафони, аби не витримало серце, і літає по всьому світу, туди-сюди, туди-сюди, а її літаки усе ж долітають до цілі... Таким дивним робом у гонитві за смертю Юлія виконує останнє побажання батька, прислане СМСкою.

Читайте і дізнайтеся самі, що таке «мулей» і чому книжка такого яскравого зеленого кольору!