9 років

Рівно стільки років пройшло з того дня, як ми відгуляли своє весілля!
Якби мені коли-небудь сказали, що все буде так, я б ніколи не повірила.
Я???!!! Яка з одної людиною на одній жилій площі і дня не може прожити, якій все так швидко набридає, що краще нічого і не починати, хто вміє насолоджуватися самотністю і її насправді цінувати? Я буду коли-небудь з кимось жити і сумувати навіть від того, коли цей хто-небудь вийде в магазин хліба купити? Та виявляється у світі бувають і не такі несподіванки:)
Я не знаю, кому я маю за такі сюрпризи дякувати, та якщо я маю за це дякувати небесам, я їм дякую!
Коли на весіллі дорогі гості говорили, що той день ми запам’ятаємо назавжди, бо то ніби найпрекрасніший день нашого життя, вони наївно помилялися, тому що у щасливій сімї не свята найщасливіші, а найщасливіші саме будні! Такі неймовірні, колоритні, які нанизуються на ниточку життя і стають самим твоїм життям! Я майже нічого не пам’ятаю з нашого весілля, зате я так багато пам’ятаю подробиць з інших днів, що з того можна знімати кіно. Т. часто говорить, що зі мною жити - наче дивитися французьке арт-хаузне кіно) Не знаю, що саме для нього означає «французьке арт-хаузне кіно», мабуть, той організований хаос, в якому нам усі ці роки of togetherness вдається жити, та я безмежно щаслива, що живу з найкращим у світі чоловіком (і тут моя думка дууууже суб’єктивна, я визнаю:), тому що він завжди готовий піти зі мною на будь-яку авантюру, який вірить у мої мрії ще більше ніж вірю у них я (а віра моя безмежна, повірте мені), і головне, він не тільки здатний у ці мрії вірити, а ще й заставляти мене їх реалізовувати.
Ось таке, друзі мої! Щастя не має меж! І для цього в принципі не треба ніяких річниць, різниць, і т.д., та якщо ж все таки душа вимагає свята, то треба їй те свято дарувати!
Сьогодні я дарую нам його і нехай весь світ зачекає) Ну і ще, загадую собі до наступної річниці нову мрію! Сподіваюся через рік поділюся новиною)
А якщо коротко, то кохайте(ся), друзі!
А я іду в загул)