До нестями!

Сьогодні рівно 10 років, як ми з Т. офіційно стали чоловіком та дружиною. Це звучить урочисто, та рівно 10 років тому усе було зовсім не так урочисто, бо ж не було ніякого весілля, ніяких тобі сукенок і костюмів, зате було багато радості і несподіванок! Та що там казати, сама процедура «розписування» була великою несподіванкою! Коли зараз згадую цей день, то сама не вірю, що ми були такі відчайдухи, ба навіть більше, безтолкові ми були на всю голову, але це відгонило якоюсь такою божевільністю, що дух захоплює від радості за нас.
Отож все починалося нічим не натякаючи на великі зміни. Ми сиділи у кухні, щось там їли (мені здається там були млинці і полуниці, але я не впевнена), у мамусі був День народження, у нас усіх був чудовий настрій. Тут на обід приходить тато і каже, що якщо ми хочемо, то можемо стрибати в машину і поїдемо розписуватися, він якраз бачився з жіночкою, яка за все це відповідає у нашій сільській раді (наша хата стоїть на землі села, яке по суті знаходиться набагато далі від Рівного, але територіально ми належимо їм, отож розписуватися ми мали у тій сільській раді, нарешті я побачила те місце, до якого ми приписані:), і вона сказала, що ще годинки дві посидить на роботі, так що все в наших руках. Ну, ми недовго думаючи, застрибнули в машину і поїхали розписуватися)) Мамусік так розчулилася, що нарізала в дворі квітів і їхала з нами з таким щасливим обличчям, що мені здається, що саме вона була тоді щасливіша за нас всіх (Т. вона особливо любила, це правда, у них був якийсь особливий зв'язок, тепер він у мене за них двох мене любить))
Після цього ми поперли у Рівне, де ходили від ресторану до ресторану і святкували з усіма друзями по колу)) Увечері, коли ми повернулися додому, нас чекала ще більша несподіванка – мама накрила ну дуже святковий стіл, зі всіма нашими спільними з Т. смаколиками і ми знову святкували (памятаю, що там ще хтось був з родичів)
Ось так несподівано ми розписалися. Чому тато проявив таку ініціативу? Тут все легко: всі типу знали, що я повернулася з Німеччини, де мала би бути рік, через якихось три місяці, бо жити без Т. не могла, і офіційна версія повернення було наше одруження. Отож, треба хапати бика за роги, і раз доця сказала одружуватися, значить, з цим треба щось робити. Чому саме в цей день, думаю, у батьків була якась таємна змова, мама хотіла, щоб ми це зробили саме в її день народження, щоб ця дата запам’яталася на все життя. От і зараз я це пам’ятаю саме через те, що у мами 20 червня День народження, а значить в цей день ми розписалися, а не навпаки)
А потім абсолютно несподівано у серпні ми відгуляли весілля. І думаєте, я колись пожалкувала, що все було не сплановано і якось «не як в людей»? Анітрішечки! Якби я все спланувала до найменших деталей, не вийшло б так все божевільно «по-нашому», як це склалося абсолютно випадково)
Ну, а зараз треба допрацьовувати і іти святкувати! Хочу щоб таких десятиріч було у нас ще багато-багато)))

Кохання вам всім до нестями, друзі мої!!!