моя мова

Сиджу і реву, думаю, що я можу особисто зробити?
Мені завжди здавалося, що все, що я можу, я роблю, розмовляю на своїй мові, не переходжу на російську, бо вважаю себе в меншості і не хочу цю меншість ще більше применшувати, вимагаю усі документи українською, пишаюся своєю мовою, саме нею буду спілкуватися зі своїми дітьми.
Учу інші мови, взагалі багато всього учу, власним досвідом показую, що можна бути україномовною і успішною.
Я розумію, що прийняття цього закону тільки підтверджує статус-кво, якщо і після 20 років незалежності стало можливим взагалі голосувати за цей закон, то насправді влада народною ніколи не була, інтереси якого народу ці споживачі народних податків представляють, залишається риторичним питанням.
Також розумію, що цей закон Яник, в принципі, може ветувати, щоб виглядати таким хорошим дядечком перед виборами.
Але мене власне зараз більше турбує навіть не закон про мови (бо на мою україномовну ситуацію він навряд чи вплине, просто узаконить те, що вже є - мою позицію україномовної меншості в Україні), а те, що ця "влада" ще навтворить, якщо вона вже стільки всього встигла натворити лише за два роки.