Мария Романова: Воспоминания великой княжны. Страницы жизни кузины Николая II. 1890-1918.

[dziga]

До мемуарів у мене особливе ставлення, я їх дуже полюбляю читати, люблю спостерігати, як люди однієї епохи десь однаково, а десь по-різному сприймали свій час і своє оточення. Ці спогади я читала по тому, як прочитала спогади Фелікса Юсупова, і обидві ці книги по-своєму доповнюють одна одну, хоча у них зовсім інші настрої, зовсім інші оцінки подій і бачення переломних моментів, які назажди змінили хід історії.

Наскрізною ниткою у мемуарах Марії Романової проходять вічні питання "як же це все могло статися? хто винен і що з цим робити?" Саме її роздуми про Росію, її порівняння Росії та Швеції (вона деякий період (зовсім недовгий) була дружиною шведського принца) викликали у мене найбільше зацікавлення. Коли читаєш їх, то здається, що з того часу майже нічого не змінилося, точніше змінилося все, та сама суть лишилася тією ж.



В Швеции отношение людей к их королевской семье показалось мне, приехавшей из России, любопытным. Казалось, они относятся к ним с любовью, но, скорее, как к большим детям, привелигерованным детям, чья жизнь, интересы и собственность – это отдельный мир, раскошный. Волнующий и необходимый для красоты и достоинства мира в целом...
В России все было по-другому. Там император держал в руках никем не оспариваемую абсолютную власть над своей страной и подданными. В какой-то степени он был Богом, семья разделяла это обожествление. И все же в России не приходилось чувствовать себя так неловко от связывающего тебя этикета, как в Швеции, постоянно находиться на виду, ощущать ограничинность в проявлении своих природных склонностей, когда дело касалось общения с простыми людьми.
----
В России было гораздо проще наладить дружественные отношения. Общественная жизнь почти не существовала. ..
Ситуацию можно описать в нескольких словах: в Швеции жизнь была сложной, но люди простые, а в России все было наоборот: жизнь была простой, а людей было трудно понять.
----
Но русские по самой своей природе, видимо, быстро переходят от восторга к полному унынию и недоверию. Они предаются своим настроениям совершенно искренне и до конца, абсолютно забывая о своих вчерашних чувствах. .. неисправимые пессимисты, они на самом деле не любят смотреть в будущее с надеждой и предпочитают не ждать от будущего ничего кроме бед. Подняться, бороться, предотвратить беду кажется им таким трудным делом, что все усилия представляются тщетными, и, замирая в бездействии, они со слезами ожидают, пока все дурные предчувсвия оправдаются.
----
На протяжении поколений Россией правили цари, чья воля осуществлялась при посредничестве совершенно обособленной касты людей. В понимании этих хранителей самодержавного идеала – культа, на котором мы все во главе с нашим императором были воспитаны, Россия была носителем неких идеалов, чистоту и возвышенность которых Западу никогда не понять и конечно же никогда не достичь. Таким образом России, в нашем представлении, было «позволено» на века отставать от прогреса и при этом неизменно быть выше.
Он (царь) считал себя ответсвенным за благосостояние страны только перед Богом, но ни в коем случае не перед самой страной.

Comments

[liliabrik.livejournal.com]

У мене є мемуари Вирубової, і яке ж було розчарування, коли вони виявилися грандіозною містифікацією!!!
А так все гарно починалося.. :-)

[dziga-ya.livejournal.com]

о, я про цю велику містифікацію чула:( швода, було б цікаво її влісні спогади почитати, та ж епоха, тільки трохи інша сторона барикад:)

[liliabrik.livejournal.com]

Я так думаю їх просто немає, або вони знищені.
А вона б могла багато розказати.. та напевно нам не варто про це знати.
Я про ті часи лише у Пікуля можу почитати і типу повірити.. хто зна.

[dziga-ya.livejournal.com]

у мене по Пікулю подружка "історію" вчила, її вчителька за це дуже любила (мабуть, сама по пікулю її вчила:)), так вчителька мою подружку настільки любила, що відправили її на олімпіаду - і о горе!- на тій олімпіаді вияснилося, що пікуль не в усьому правий:)) ми і досі з цього сміємося:) я сама дуже полюбляю історичні романи, мемуари і все таке, і дуже схильна їм вірити, та потім пригадую цю історію з олімпіадою:))

[snigynka.livejournal.com]

в будь-якому випадку - Пікуль - сила :)))

[dziga-ya.livejournal.com]

В будь-якому випадку, погоджуюсь!:)

[liliabrik.livejournal.com]

хахахаха
але хто ж взагалі в історії правий? ніхто...
он египетську будуть переписувати
ладно.. я вже не в тему

краще читати мемуари, звичайно.
я вже знаю, що принесу тобі на зустріч :-)

[dziga-ya.livejournal.com]

ой, не можу дочекатися:)) люблю сюрпризи:)
Залізла у вікипедію, там пишуть, що у Вирубовой є і справжні мемуари, якщо їм вірити то ось: Танеева (Вырубова) А. А. Страницы моей жизни. Париж, 1922.

[snigynka.livejournal.com]

дуже гарно і влучно написано, як на мене

[dziga-ya.livejournal.com]

мені теж здається влучно, особливо про песимізм, пасивність, абсолютну владу, службу Богу, але не людям (така перверсія, як на мене, як можна служити Богу, але бути абсолютно безвідповідальними перед людьми?)

[snigynka.livejournal.com]

думаю такою безвідповідльністю грішили всі монархи того часу. та і зараз найдеться багато цинічних фраз і вчинків від владних людей.
мені влучним видалися описи російської душі. вона схожа з нашою. бо всі ми слов"яни. І оце - це в сотню - Россия была носителем неких идеалов, чистоту и возвышенность которых Западу никогда не понять и конечно же никогда не достичь. Таким образом России, в нашем представлении, было «позволено» на века отставать от прогреса и при этом неизменно быть выше. Особливо останнє речення. Цікаво, як довго така тенденція зберігатиметься...

[dziga-ya.livejournal.com]

і хто-зна звідки вона береться, така сліпа віра у своє верховенство? я думаю, якраз воно і є гальмом яке заважає російському прогресові:(( а багатьом українцям і справді можна повністю закинути ту ж пасивність і песимізм, про які тут ідеться:(...ех, хотілося б щоб це скоріше змінювалося...