світло і краса

тут logvynenko с на світло запрошує, і тут прекрасно!!!
Переконайтеся в цьому самі! я вражена. Ці фото дійсно made my day:)

http://logvynenko.livejournal.com/361696.html?view=11073504&style=mine#t11073504

Про мову.

Я не дуже люблю тут говорити про серйозне, та коли твориться те, що твориться, я не можу НЕ сказати... Тим більше, багато френдів висловили свою позицію, і я вважаю за потрібне висловити свою.

Я дуже ліберальна людина, я дуже лояльна, я толеранта, я прекрасно розумію, що в Україні великий відсоток населення вважає російську своєю рідною (інколи рівень їхнього володіння російською зовсім не відповідає тому, як говорять на РІДНІЙ мові, та то таке... я лояльна...)
Я завжди спілкуюся тією мовою, яка легша співрозмовнику, а не мені.
Ця держава 26 років забирала у мене право дивитися фільми моєю рідною мовою.
Щоправда, у мої 26 мені дали таку можливість, як виявилося на зовсім трошки. В якій цивілізовані державі мені могли б повірити, що я вперше побачила фільм в кінотеатрі на сврїй рідній мові у такому дорослому віці, при чому у кінотеатрі не якоїсь далекої держави, а у себе ж на Батьківщині? (Це аргумент, який вбиває наповал усіх, хто починає тут дискутувати про права російської в Україні!)
Тепер у мене право дивитися фільми на рідній мові забрали.
Повірте, коли я живу закордоном, єдине за чим я насправді ДУЖЕ сумую - це мова! (Родину я бачу так часто, як хочу, друзі розкидані по всьому світу, так що за чимось іншим конкретно я не сумую). Говорити на СВОЇЙ мові, це зовсім не те, що говорити на інших мовах, як би добре я ними не володіла. У мене тут багато російськомовних друзів, і я їм відверто кажу, що я втомлююся, коли розмовляю російською, тому що це не МОЯ мова (мої російські друзі настільки адекватні, що це прекрасно розуміють і не шукають в цьому політичних підтекстів), так само я втомлююся розмовляти англійською, німецькою, та я ніколи не втомлююся розмовляти українською...
Тому коли я прилітаю в Україну, я з нетерпінням чекаю, коли я приїду в Рівне, щоб відчути себе у тому мовному середовищі, якого мені не вистачає (Бориспіль для мене - це таке чистилише, яке треба просто пережити, він для мене сукупчення всього негативу радянщини+пострадянщини)... Я не знаю, ЧОМУ мені не вистачає саме мови, та НЕ ВИСТАЧАЄ! Це мова, на якій зі мною говорила моя мама, і це мова, на якій я буду говорити з моїми дітьми!

Після сьогоднішніх новин, моя позиція проста: тепер я не ходжу в кінотеатри в Україні і не купую російські переклади. Читаю тільки оригінали, якщо не можу читати оригінал, шукаю переклад англійською чи іншою мовою, яку розумію (крім російської). На території України я розмовляю лише українською, до мене можна звертатися, відповідати на російській, та Я розмовляю тільки українською.

Кімната в Римі.

Є Вона і Вона. Одна - іспанка. Інша - росіянка (а грає росіянку українка з Одеси!)
Вони випадково зустрічаються в Римі, в барі. Вони НЕвипадково проводять ніч в кімнаті готелю. Ця ніч і ця кімната стали для цих двох жінок єдиними часо-простором, де вони змогли стати самими собою, де вони змогли стати абсолютно відвертими і абсолютно щасливими.
Чи зможуть, а головне - чи захочуть вони вийти за межі цього часо-простору, та все ж залишитися собою - ми можемо лише здогадуватися. Хочеться вірити, що захочуть.
Якщо вас не відштовхує той факт, що у фільмі прийдеться дивтися на два оголених жіночих тіла без перестанку, то сміливо починайте дивитися цей фільм!
Там красиві сцени і там багато картинок мого улюбленого Сан Себастьяну, так що для мене особисто це було величезним бонусом до фільму!
(захотілося одразу бронювати квитки, так що якщо я скоро почну постити тут фото з Себастьяну, ви знаєте кого це провина:)