Nurudin Farah: Links.
Jun. 7th, 2011 07:59 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
dzigaНурудін Фара багатьма критиками вважається класиком сучасної світової літератури, наступним лавреатом на Нобелівку(до речі, він вже є лавреатом Нойшдтадської літературної премії, яка є найпрестижнішою після Нобелівки), тож почитати його давно хотілося.
“Links is structured like a mystery novel or a Graham Greene thriller with an overlay of Kafka.”
THE NEW YORK TIMES.
.
Бувають такі художні книжки, що коли їх читаєш, здається, що дивишся документальний фільм. «Зв’язки» саме така книжка, до моторошності документальна, бо Фара не жаліє своїх читачів і показує їм сцени, які ми, можливо, і не хотіли би бачити. З іншого ж боку, його оповідь стримана, виважена, без особливих емоцій, ніби ті всі жахіття міжкланової війни не зачіпають оповідача, або ж він сприймає все, яким воно є, бо іншим бути не може.
Отож, книжка про сучасне Сомалі. «Сомалі перестало існувати як єдина держава ще в 1991 році з падінням диктаторського режиму Сіада Барре, - каже нам Вікіпедія. - Зараз єдиною законною владою в країні міжнародне співтовариство визнає Федеральний уряд Сомалі, проте цей уряд контролює лише частину столиці країни — міста Могадишо. Інші частини Сомалі перебувають під контролем невизнаних державних утворень або є самокерованими територіями, керівництво яких має різні, іноді протилежні погляди з питання об'єднання під владою Могадишо». Нурудін Фара ж нам розказує про те, яким є життя на тих самокерованих територіях, де влада переходить від клану до клану, де ніколи не знаєш, де твій друг, а де ворог, тому що аж надто швидко змінюються політичні преференції, залежно від того, у кого в руках більше зброї. Тут усе просякнуте страхом, страх такий великий, що навіть ти сидячи у себе на дивані у цілковитому комфорті і захищеності, починаєш його відчувати, і тобі хочеться скоріше дочитати книжку, щоб попрощатися з цим страхом. Невже так можна жити? - запитуєш себе, і виявляється, що можна, та це вже зовсім інше життя, воно має інші цінності і інші виміри, повинно мати, якщо хочеш жити.
Тож перед нами історія Джибле (Jeebleh), який живе в Нью-Йорку, викладає в університеті, у нього там дружина і діти, та все ж відчуття відповідальності перед своїм другом кличе Джибле назад у Сомалі, щоб допомогти другу знайти викрадену племінницю. Тому він повертається у Могадишо після 20 років своєї відсутності. Здавалося б, нічого не пов’язує Джибле з Сомалі, крім спогадів, більшу частину яких складають спогади про тюрму, знущання, приниження, зраду, смерть. Та сторінка за сторінкою, Джибле відкриває для себе нові сторони життя Моґадішо, пригадує свої минуле, у якому Сомалі було зовсім іншою країною, хоч і бідною та в якій було місце для радості і надії. Джибле намагається віднайти цю втрачену радість і надію, і викрадена дівчинка уособлює для нього усе, що може врятувати цю країну. Місцева громада вбачає у цій дівчинці прояв неземної благодаті, для них вона – чудо-дитина, яка несе в собі примирення для усіх ворогуючих кланів. Для Джибле ця дівчинка теж чудо, тому що її порятунок відкриває для нього зовсім інші не усвідомлені раніше зв’язки...
А наостанок даю голос автору:
"A poet might have described Somalia as a ship caught in a great storm without the guiding hand of a wise captain. Another might have portrayed the land as laid to waste, abandoned, the women widowed, the children orphaned, and the sick untended. A third might have depicted it as a tragic country ransacked by madmen driven by insatiable hunger for more wealth and limitless power. So many lives pointlessly cut short, so much futile violence".
“Links is structured like a mystery novel or a Graham Greene thriller with an overlay of Kafka.”
THE NEW YORK TIMES.
.
Бувають такі художні книжки, що коли їх читаєш, здається, що дивишся документальний фільм. «Зв’язки» саме така книжка, до моторошності документальна, бо Фара не жаліє своїх читачів і показує їм сцени, які ми, можливо, і не хотіли би бачити. З іншого ж боку, його оповідь стримана, виважена, без особливих емоцій, ніби ті всі жахіття міжкланової війни не зачіпають оповідача, або ж він сприймає все, яким воно є, бо іншим бути не може.
Отож, книжка про сучасне Сомалі. «Сомалі перестало існувати як єдина держава ще в 1991 році з падінням диктаторського режиму Сіада Барре, - каже нам Вікіпедія. - Зараз єдиною законною владою в країні міжнародне співтовариство визнає Федеральний уряд Сомалі, проте цей уряд контролює лише частину столиці країни — міста Могадишо. Інші частини Сомалі перебувають під контролем невизнаних державних утворень або є самокерованими територіями, керівництво яких має різні, іноді протилежні погляди з питання об'єднання під владою Могадишо». Нурудін Фара ж нам розказує про те, яким є життя на тих самокерованих територіях, де влада переходить від клану до клану, де ніколи не знаєш, де твій друг, а де ворог, тому що аж надто швидко змінюються політичні преференції, залежно від того, у кого в руках більше зброї. Тут усе просякнуте страхом, страх такий великий, що навіть ти сидячи у себе на дивані у цілковитому комфорті і захищеності, починаєш його відчувати, і тобі хочеться скоріше дочитати книжку, щоб попрощатися з цим страхом. Невже так можна жити? - запитуєш себе, і виявляється, що можна, та це вже зовсім інше життя, воно має інші цінності і інші виміри, повинно мати, якщо хочеш жити.
Тож перед нами історія Джибле (Jeebleh), який живе в Нью-Йорку, викладає в університеті, у нього там дружина і діти, та все ж відчуття відповідальності перед своїм другом кличе Джибле назад у Сомалі, щоб допомогти другу знайти викрадену племінницю. Тому він повертається у Могадишо після 20 років своєї відсутності. Здавалося б, нічого не пов’язує Джибле з Сомалі, крім спогадів, більшу частину яких складають спогади про тюрму, знущання, приниження, зраду, смерть. Та сторінка за сторінкою, Джибле відкриває для себе нові сторони життя Моґадішо, пригадує свої минуле, у якому Сомалі було зовсім іншою країною, хоч і бідною та в якій було місце для радості і надії. Джибле намагається віднайти цю втрачену радість і надію, і викрадена дівчинка уособлює для нього усе, що може врятувати цю країну. Місцева громада вбачає у цій дівчинці прояв неземної благодаті, для них вона – чудо-дитина, яка несе в собі примирення для усіх ворогуючих кланів. Для Джибле ця дівчинка теж чудо, тому що її порятунок відкриває для нього зовсім інші не усвідомлені раніше зв’язки...
А наостанок даю голос автору:
"A poet might have described Somalia as a ship caught in a great storm without the guiding hand of a wise captain. Another might have portrayed the land as laid to waste, abandoned, the women widowed, the children orphaned, and the sick untended. A third might have depicted it as a tragic country ransacked by madmen driven by insatiable hunger for more wealth and limitless power. So many lives pointlessly cut short, so much futile violence".
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2011-06-07 08:58 pm (UTC)no subject
Date: 2011-06-08 12:17 pm (UTC)no subject
Date: 2011-06-08 05:30 am (UTC)якраз ото на днях могадішо згадувала. я колись про це місто читала.
то була розповідь дівчинки, над якою там знущались, обрізання то сьо, а потім вона втікла в америку і стала моделлю і подружкою наомі кемпбел
no subject
Date: 2011-06-08 12:15 pm (UTC)no subject
Date: 2011-06-08 06:31 am (UTC)але по правді - я знати того не хочу
no subject
Date: 2011-06-08 12:20 pm (UTC)Тут багато біженціі із Сомалі живуть, тому мені якось давно хотілося знати, що їх сюди привело і чому вони такі, які вони є... от книжка багато в чому пролила світло. Хоча, можливо, ти права, краще того всього не знати.