(no subject)

[dziga]

Так вже сьогодні повелося, що весь день пройшов під знаком Жінки. З самого ранку мені кортіло слухати Рєнату Літвінову, і я вже вкотре прослуховувала її монологи з фільмів. А потім я все ж вибралася у місто і нарешті дійшла на медійну виставку Ширін Несхат (Shirin Neshat) «Жінки без чоловіків», яка ще відбуватиметься у Культурхусеті до кінця січня.

Про цю художницю я почула приблизно одразу, як сюди приїхала, тому коли побачила афіші, знала, що треба йти. З кінця 90-х фото- та відео-роботи Несхат стали дуже відомими. Сама художниця родом з Ірану, та живе в Нью-Йорку. Вона поїхала туди вчитися, коли їй було 17, з тих пір в Іран вона більше не поверталася, за винятком кількох недовгих візитів. У центр своєї творчості Несхат ставить теми жіночої тожсамості та сексуальності, відносини влади та індивіда, чи радше відсутність відносин влади та індивіда, бо рух у цьому ланцюжку іде лише від першого до другого, а другому слід лише слухатися і виконувати накази першого – теми дуже актуальні, якщо лише згадати останні події в Ірані. І звичайно, з огляду на свій власний досвід Несхат дуже цікавить тема життя на межі культур.
Відео-інсталяція «Жінки без чоловіків» бере свої ідейні початки з однойменного роману іранської письменниці Шарнуш Парсіпур (Shahrnush Parsipur), написаного у 1974 р., але опублікованого у 1989. У чотирьох відео-фрагментах Несхат розповідає історії чотирьох іранських жінок. Через дуже поетичні образи художниця показує боротьбу жінок за свободу та життя у суспільстві, де релігія, сексуальність і соціальна поведінка суворо регулюються. Зрозуміло, що за таких умов ця боротьба трагічна і навряд чи можна знайти можливість геппі енду у такій боротьбі, та все ж сама думка про можливість свободи і спроба її здобути – це вже частина свободи, я вцьому глибоко переконана.
Сказати, що я була під враженням від її робіт – це нічого не сказати, та викладати усе, що у мене відбувалося в голові і серці, не стачить слів і часу, так що залишу ці враження для себе. Тут можна лише порадити подивитися її роботи в інтернеті, усі частини з «Жінки без чоловіків» можна знайти в інтернеті. Звичайно, враження буде не те, бо дивитися то все з великих екранів у суцільній темноті і з прекрасною акустикою, то щось зовсім інеше, та ідею зловити можна.
До речі, Несхіт переробила відео-інсталяцію «Жінки без чоловіків» у повнометражний фільм, за який вона отримала Срібного Лева на Венеціанському Фестивалі у цьому році.

Це сама художниця:


Це одне з її фото:


А це кадр з відео:

Comments

[filosoftka.livejournal.com]

Поцікавлюся. Теж люблю Реню Літвінову.

[dziga-ya.livejournal.com]

Та хто ж її не любить? така жінка!

[filosoftka.livejournal.com]

А от не повіриш, є люди, які вважають її душевно хворою :( Прикро, коли так таврують незвичайних людей, але.

[dziga-ya.livejournal.com]

Та це нормально, що вважають деякі. Думаю, Рєнаті вони теж потрібні:) просто, щоб приняти чиюсь інакшість треба бути достатньо розвиненим, а не всі люди таким відрізняються:) У мене є така категорія "доброжелатєлєй" , які виконують для мене функцію лакмусових папірців: як тільки вони скажуть, що я нормальна, що у мене все чудово, значить, я споганила своє життя; а доки вони постійно не задоволені мною, значить, я на правильному шляху:))

[filosoftka.livejournal.com]

:))) Чудова стратегія!