
Ця історія буде безкінечною, вірніше кінець їй, мабуть, прийде тільки тоді, коли ми матимемо достатньо грошей на власну квартиру, а поки це якийсь маразм, який триває вічно.
На минулому тиижні ходили дивитися на квартиру. Це вперше за три роки, що нас запросили на огляд! Нам здавалося, що лід рушив, що це перелом, що нам точно пощастить (хоч нас і попередили, що ми не одні, кого запросили і контракт отримає той, хто довше стоїть у черзі (ця черга відірвана від загальної Стокгольмської, це наша місцева, района, черга, тому і надіятися можна було). Прийшли ми дивитися на тут квартиру - три кімнати, ванна, балкон, кухня окремо (таке буває рідко, бо шведи люблять кухню і вітальню разом тулити), будинок неподалік від нашого, тобто робота лишилась би поряд... АЛЕ! та квартира була насправді страшною, там стояв такий запах, що я більше хвилини не могла там витримати. Одне тіло орендарів тієї квартири, які живуть там зараз, ходило напівголе, одне лежало на ліжку і не проявляло жодних ознак життя... брррр, я думала таке тільки в кіно буває. Т. мене заспокоїв, що він там зробить ремонт і я взагалі забуду про той запах і про ті тіла, та десь глибоко в душі я тієї квартири уже не хотіла... Коли отримали сьогодні повідомлення, що квартиру дали іншим, я навіть не знаю, чи сумувати чи радіти. З одного боку три кімнати - це не одна, але з іншого.... просто це була не наша квартира і ми далі у пошуках нашої!